Аутоалергія

Аутоалергія — це стан підвищеної чутливості, що виникає в результаті утворення в організмі особливих алергенів, званих аутоаллергенами.
Як правило, неушкоджені білки сенсибілізації власного організму не викликають. Виняток можуть становити білки кришталика ока, щитовидної залози, насінників, почасти нервової тканини. Якщо з якої-небудь причини білки цих органів проникають у кров і лімфу, вони діють як алерген, стимулюють вироблення антитіл проти власних тканин — аутоантитіл. Аутоантитіла здатні реагувати з білками тканин, викликаючи пошкодження тих чи інших органів або тканин (аутоаллергический орхіт, пошкодження кришталика тощо). Ці аутоалергени називають природними, або первинними, бо вони спочатку містяться в організмі. На відміну від них, велика частина аутоаллергенов знову утворюється в організмі з його власних білків (сироваткових або тканинних) в результаті впливу на них яких-небудь пошкоджуючих агентів — це вторинні, або патологічні, аутоалергени.
Залежно від причини, що викликала їх утворення, вторинні аутоалергени можна розділити на неінфекційні та інфекційні. Неінфекційні аутоалергени утворюються під впливом різних хімічних та фізичних факторів і відіграють певну роль у патогенезі променевої, опікової хвороби. Інфекційні аутоалергени утворюються при дії інфекційно-токсичних агентів на тканинні білки з утворенням складних комплексів — білок+мікроб, білок+токспн. При імунізації тварин такими комплексами утворюються аутоантитіла як тканинам, так і до мікробів та їх токсинів. У подальшому ці антитіла реагують і з бактеріями, і зі здоровими або пошкодженими під впливом бактерій тканинами, викликаючи глибокі ураження їх — аутоагресію.
У процесі взаємодії вірусів з клітинами утворюються алергенні субстанції, що володіють сильними аутоаллергенными властивостями, так звані проміжні аутоалергени. Мабуть, проміжні аутоалергени відіграють велику роль в патогенезі вірусних захворювань і виникнення постинфекционных ускладнень (наприклад, алергічного енцефаломієліту), ревматизму і інших колагенових захворювань. Хвороби, в патогенезі яких грають роль аутоалергічних процеси, називають іноді аутоімунними. До них можна віднести, крім зазначених, деякі форми нефритів, захворювань щитовидної залози, ряд хвороб крові.
Аутогемотерапія — метод лікування власною кров’ю. У хворого з вени беруть кров і відразу вводять йому ж внутрішньом’язово.
При проведенні аутогемотерапії найчастіше починають впорскування з 2 мл, повторюють їх кожні 2-3 дні, причому дозу крові поступово підвищують: 4 мл, 6 мл, 8 мл, 10 мл Якщо після впорскування тієї чи іншої дози крові через 12-24 години розвивається значна загальна і місцева реакція (підвищення температури більше 38°, біль і припухлість у місці ін’єкції), то при подальшому упорскуванні дозу крові зменшують. Загальна кількість впорскувань може бути від 2-3 до 10-16 залежно від характеру захворювання. Аутогемотерапію можна проводити в амбулаторних умовах.
В результаті руйнування введеної внутрішньом’язово крові утворюються продукти розпаду білка і барвника крові, які, всмоктуючись у кров і затримуючись в різних органах, підвищують обмін речовин, підсилюють розмноження і секрецію клітин, виділення ними продуктів обміну. Цим пояснюється стимулюючу дію аутогемотерапії.
Аутогемотерапію застосовують при млявому перебігу деяких інфекційних захворювань (черевного тифу, грипозної пневмонії, септичних процесів), шкірних захворюваннях (фурункульозі, екземі), абсцесі легені, ревматизмі, інфекційному поліартриті, сухому і ексудативному плевриті, а крім того, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. Не рекомендують застосовувати аутогемотерапію при нефриті і малярії. См. також Протеинотерапия.

medical-enc.com.ua

Аутоаллергия виды, симптомы, лечение, профилактика

Термином аутоаллергия обозначается извращенная, патологическая реакция иммунной системы к собственным клеткам и тканям.

Подобное нарушение становится причиной развития ряда тяжелых заболеваний, требующих точной диагностики и эффективного лечения.

Общее понятие об аутоаллергии

Организм каждого человека устроен так, что от рождения в нем заложена иммунологическая толерантность – физиологическое состояние, при котором иммунная система не реагирует извращенным образом на клетки и белки собственных тканей.

Под влиянием некоторых патологических изменений на ткани организма начинают вырабатываться аутоантитела и сенсибилизированные лимфоциты, которые и становятся причиной развития аутоаллергии.

Развитие патологии происходит двумя путями:

  • Функционирование иммунной системы не нарушено, но появляется аутоаллерген, вызывающий патологическую реакцию иммунитета. Причиной образования аутоаллергенов на собственные ткани становится воздействие некоторых лекарственных форм, вирусов, микробов. При этом выделяются вещества, к которым у человека нет иммунологической толерантности – аутоаллергены сетчатки глаз, тканей щитовидной железы, белок миелина. Подобные вещества считаются естественными, но до повреждения органов они скрыты от иммунной системы и потому не вызывают никаких изменений в организме.
  • Нарушается работа иммунной системы, при этом она теряет способность разделять белки на свои и чужеродные, и принимает их за аутоаллергены.

Истинные аутоаллергические болезни необходимо отличать от заболеваний, имеющих в своем развитии аутоаллергический компонент.

К ним относят те воспалительные и инфекционные болезни, при которых аутоаллергия присоединяется уже после их развития, то есть является, по сути, осложнением.

Читайте по теме: Что такое аллергия.

Признаки аутоаллергии выявляются при ожогах, некрозах, после сильных травм.

Аутоиммунные заболевания подразделяются на:

  • органоспецифические;
  • органонеспецифические.

В первом случае в патологический процесс вовлекается один вид ткани или орган, во втором случае аутоиммунные процессы затрагивает целую группу систем и органов.

Виды аутоаллергий

Патогенез и этиология аутоаллергических болезней изучены в настоящее время не до конца, в связи с этим и нет точной классификации этого вида патологии.

Медиками используется классификация В. И. Иоффе, разработанная еще в 1963 году.

Согласно этой классификации, разделение на виды основано на механизмах аллергического процесса и по характеру аутоантигеннов.

Первая группа.

Это истинные аутоалергии, вызванные выходом физиологических антигенов, к которым у иммунной системы нет толерантности.

Происходящие при этом тканевые изменения можно описать как аллергические реакции с замедленным развитием.

К этой группе болезней относят:

  • Аутоаллергический тиреоидит Хасимото;
  • Симпатическую офтальмию;
  • Энцефаломиелит;
  • Рассеянный склероз;
  • Идиоматическую аддисонову болезнь;
  • Полиневрит некоторых видов.

Тиреоидит Хасимото.

Вторая группа.

Представлена аутоаллергиями, не обладающими органной специфичностью.

Патогенез болезни связан с изменениями, затрагивающими гомеостатический контроль иммунологических механизмов.

Самые частые заболевания этого вида:

  • Гемолитическая анемия;
  • Тромбоцитопеническая пурпура;
  • Коллагенозы – заболевания с системным поражением волокон соединительной ткани. Это ревматоидный полиартрит, системная красная волчанка, ревматизм, склеродермия, узелковый периартрит, висцеральный эритематоз.

Третья группа.

Это заболевания, обусловленные повреждающим действием внешних причин – лекарств, вакцин, бактерий, вирусов.

При этом образуются комплексные и повреждающие аутоаллергены.

В эту группу аутоаллергий включены:

  • Гломерулонефрит;
  • Агранулоцитоз;
  • Вакцинальный энцефаломиелит.

Симптомы

Аутоаллергии не могут проявляться единой клинической картиной. Симптомы заболеваний напрямую зависят от того, какой орган, система или ткань повреждена.

Практически все аутоиммунные заболевания протекают тяжело, их первоначальное лечение часто требует госпитализации в стационар.

Аутоаллергический тиреоидит Хасимото.

Чаще всего заболевание развивается постепенно. Клиника патологии зависит от того какой формы тиреоидит формируется – атрофический или гипертрофический.

  • При атрофической форме заболевания возникают такие симптомы как слабость, сонливость, снижается трудоспособность. У больного отмечается сухость кожи, выпадение волос, охриплость голоса, снижение слуха.
  • При гипертрофической форме вначале развивается увеличение щитовидной железы. Сдавление гортанного нерва при этом приводит к изменению тембра голоса, больные также отмечают дискомфортные ощущения при проглатывании комка пищи. Гипертрофическая форма может протекать в виде гипотериоза, тиреотоксикоза с соответствующей симптоматикой.

Ревматизм.

Ревматизм чаще всего возникает после перенесенной стрептококковой инфекции – фарингита, ангины.

Начало болезни острое с температурой, лихорадочным синдромом, вялостью. В большинстве случаев возникает воспаление суставов, сопровождающееся болью.

Поражение сердечно сосудистой системы приводит к болям в области сердца, одышке, быстрой утомляемости.

Ревматизм может привести к поражениям почек, органов пищеварения, легких.

Гломерулонефрит.

Аутоиммунный гломерулонефрит это воспаление в почках, в первую очередь захватывающее клубочковые капилляры.

Заболевание протекает тяжело и подразделяется на несколько форм.

К общим симптомам гломерулонефрита можно отнести:

  • Отечность. Отеки преимущественно появляются на глазах, особенно это заметно в утренние часы. Не исключено, что отечность будет затрагивать и нижние конечности. Скопление жидкости может быть весьма значительным, за счет чего вес болеющего человека быстро возрастает на несколько килограммов.
  • Резкое уменьшение количества мочи – олигурия.
  • Боль в области почек со стороны поясницы.
  • Повышение АД определяется при гломерулонефрите у взрослых людей, для детей этот признак не характерен.
  • Вялость, слабость, апатию, сонливость, возможно повышение температуры до 39 градусов.

Хронический гломерулонефрит не проявляется выраженной симптоматикой, но отсутствие лечения в эту фазу болезни может стать причиной развивающейся почечной недостаточности.

Читайте по теме: Аллергия на глазах, как лечить заболевание.

Системная красная волчанка.

При системной красной волчанке в патологический процесс вовлекаются кровь, почки, кожный покров, сердце, головной и спиной мозг, легкие.

Симптомы волчанки многообразны и часто напоминают признаки других заболеваний.

К наиболее частым признакам заболевания относят:

  • Выраженную слабость и быструю утомляемость;
  • Скованность и отечность суставов, боли в них;
  • Покраснение на лице, напоминающее крылья бабочки в расправленном виде. Этот признак выявляется у большинства больных красной волчанкой;
  • Феномен Рейно, проявляющийся нарушением кровотока в пальцах;
  • Боли в голове и груди;
  • Поражения кожи, течение которых ухудшается под влиянием воздействия солнечных лучей;
  • Потеря памяти;
  • Спутанность сознания.

По подобным признакам выставить себе правильно диагноз практически невозможно.

Обязательно обратиться к врачу за консультацией необходимо, если появилась сыпь, повысилась температура тела, фиксируются боли в суставах, быстрая утомляемость.

Аутоаллергии проявляются множеством самых разных по своим проявлениям симптомов.

Некоторые виды аутоиммунных болезней долгое время текут скрыто, другие сразу проявляются выраженной клинической картиной.

Точно определить вид патологии может только врач после осмотра и диагностических процедур.

Лечение

Схема лечения подбирается в зависимости от вида и стадии патологии, подразделяется оно на симптоматическое и патогенетическое.

Симптоматическое лечение направлено на уменьшение проявлений болезни, на купирование болей и на улучшение функционирование органа.

Патогенетическое лечение при аутоаллергиях в основном состоит из использования иммунодепрессантов, практически всегда с этой целью прибегают к использованию кортикостероидов.

Гормональные средства не только подавляют продукцию антител, но и снимают воспаление и замещают недостающие собственные кортикостероиды.

При аутоаллергиях обязательно необходимо заняться санацией хронических очагов инфекции и усилением защитных сил организма.

Профилактика аутоаллергий

Так как аутоаллергии изучены не до конца, то и действенных профилактических мер по недопущению развития подобной патологии в медицине не разработано.

Профилактическое значение имеет сведение к минимуму воздействия на организм антигенных провокаторов, таких как вакцины, переливания крови, лекарственная терапия.

Особенно к использованию этих методов лечения нужно подходить с осторожностью в периоды повышенной реактивности иммунной системы, то есть после перенесенных респираторных и инфекционных заболеваний.

К профилактическим мерам можно отнести постоянную санацию очагов инфекции, лечение хронических заболеваний, предупреждение сильных переохлаждений.

Аутоаллергии это еще недостаточно исследованная группа заболеваний, но вероятность их появления у любого человека велика.

В связи с этим любое длительное ухудшение самочувствия, нарушение работы внутренних органов, температура, общее недомогание должны быть поводом обращения в медицинское учреждение.

ОЦЕНКА СТАТЬИ:

Загрузка…

ПОДЕЛИТЬСЯ С ДРУЗЬЯМИ:

allergiik.ru

Аутоалергія

патологічний процес, в основі якого лежить розвиток імунних реакцій до антигенів власних тканин організму. Вважають, що в організмі є (а не з’являються, як вважали раніше) аутоантитіла до будь-яких тканинних антигенів. Вони беруть участь у створенні імунологічної толерантності і не призводять до пошкодження тканин. Тому не можна водити поняття «аутоалергія» тільки до появи аутоантитіл. Очевидно, мають значення, їх кількість і види, пригнічення макрофагальної ланки та фази імунної відповіді, вік, генотип і ін.

У розвитку А. розрізняють механізм, пов’язаний з утворенням аутоаллергенов в організмі, і механізм, обумовлений пошкодженням імунної системи. У першому випадку білки, клітини тканин набувають чужорідні антигенні детермінанти і стають т. о. аутоаллергенами (аутоантигенами, ендоаллергенами) або аутоалергени звільняються з клітин, де вони перебували в ізольованому стані. При цьому нормально функціонуюча імунна система реагує на появу аутоаллергенов утворенням аутоантитіл і (або) сенсибілізованих лімфоцитів, які і викликають пошкодження. Ефекторними шляхами такого пошкодження, згідно з класифікацією Джелла і Кумбса (P. O. Cell, R. R. A. Coombs), є 4 типи механізмів (див. Алергія). Відомі наступні можливості появи аутоаллергенов: порушення ізоляції природних аутоаллергенов, конформаційні зміни структури білкових молекул або їх деградація, освіта комплексних аутоаллергенов і перехресно реагуючих (загальних) антигенів. Природні (секвеструвати) аутоалергени містяться в клітинах щитовидної залози, сітківки ока, в леммоцитах (шванівських клітинах) і ін. Вони вступають в контакт з імунокомпетентними клітинами лише при порушенні цілісності клітин (травма, запалення та ін.). Конформаційні зміни структури білкових молекул або їх деградація з появою прихованих або утворенням нових антигенних детермінант виникають під впливом хімічних або фізико-хімічних впливів. Такі зміни з утворенням аутоаллергенов відбуваються при опіках, некрозах, запаленні, дії лізосомальних і мікробних ферментів. Комплексні аутоалергени утворюються у випадках, коли хімічна речовина (найчастіше лікарський препарат) у ролі гаптену з’єднується з білками тканин. Аналогічний ефект може викликати вірус, якщо його антигени виявляються на поверхні клітин. Аутоаллергенами можуть бути перехресно реагують (загальні) антигени багатьох мікроорганізмів. Мікроорганізми, пристосовуючись до існування в макроорганізмі, набувають такі ж антигенні детермінанти, які є в тканинах макроорганізму, що допомагає їм уникнути дії імунних механізмів господаря. Однак у кінцевому рахунку цей імунний механізм спрацьовує, і утворюються антитіла до таких антигенним детермінанти, які зв’язуються з ними незалежно від носія детермінант — на микробе або клітинах тканин. Такий механізм лежить в основі розвитку ревматизму, деяких форм виразкового коліту, бронхіальної астми.

Друга група механізмів А. включає випадки, коли пошкоджена сама імунна система, а антигени тканин не змінені. До цієї групи належать як соматична мутація лімфоїдних клітин з появою так званого забороненого клону, для якого антигени господаря (аутоантигени) стають чужорідними, так і імунодефіцитні стани, які проявляються в двох варіантах. Перший варіант пов’язаний з гомозиготностио по гену низької імунної відповіді на даний антиген. Його суть полягає в тому, що сила відповіді імунної системи на кожен конкретний антиген генетично детермінована. При низькій силі імунної відповіді імунна реакція на антиген виявляється недосконалою. Якщо організм ніколи не зустрінеться з цим антигеном або зустрінеться, але антиген відноситься до групи неінфекційних, то імунного конфлікту може і не бути. Але якщо цей антиген є складовою частиною збудника інфекційної хвороби і цей збудник потрапить в організм, то може виникнути ситуація, коли організм не зможе створити захист проти такої інфекції. Збудник буде персистувати в організмі і викликати пошкодження клітин тканин із звільненням з них ізольованих аутоаллергенов і утворенням аутоантитіл. Цей механізм імовірно має значення у розвитку хронічного бешихи, хронічної герпетичної інфекції. Другий варіант обумовлений розвитком імунодефіциту за Т-супрессорам, що веде до растормаживанию В-ланки імунних механізмів з посиленням продукції різних аутоантитіл. Такий механізм виявлений при системному червоному вовчаку, ревматоїдному артриті та інших аутоімунних (аутоалергічних) захворюваннях, а також при старінні.

Аутоалергія може бути пов’язана з неспецифічною поліклональної стимуляцією Т-хелперів і В-лімфоцитів. Під впливом бактеріальних ліпополісахаридів, різних митогенов, стимулюють В-лімфоцити, посилюється утворення різних аутоантитіл і (або) сенсибілізованих лімфоцитів. До розвитку А. може призвести порушення идиотип-антиидиотипического взаємодії. Варіабельна ділянка будь-якого антитіла має структуру, що є відображенням структури антигену, що викликало утворення цього антитіла. Вона отримала назву идиотипа і є для даного організму чужорідної. У зв’язку з цим на неї йде утворення анти-антитіла, названого антиидиотипическим. Його особливість полягає в тому, що конфігурація специфічної ділянки аналогічна такий антигену, у зв’язку з чим на антиидиотипическое антитіло утворюється анти-антиидиотипическое і т.д., і імунна реакція поступово загасає. Такий звичайний процес у регуляції імунної відповіді, однак у певної групи людей цей баланс порушується, і тоді з’являється можливість розвитку аутоаллергиі. А. виникає при деяких вірусних інфекціях, збудники яких проникають в клітини після з’єднання з гормональними рецепторами. В цьому випадку утворюються антиидиотипические антитіла набувають конфігурацію вірусного антигену, за допомогою якої зв’язуються з гормональними рецепторами клітини, стаючи антирецепторними аутоантителами. Результатом такої взаємодії є блокада гормонального рецептора або його пошкодження або збудження. Очевидно, за такого механізму розвиваються деякі види цукрового діабету, гіпогонадизму, гіпопаратиреозу.

Вище перераховані окремі механізми розвитку А. Однак у природно розвивається аутоаллергическом процесі зазвичай беруть участь кілька таких механізмів. Так, наприклад, збудник інфекції, викликаючи пошкодження клітин, може звільняти секвеструвати аутоалергени, одночасно приводити до конформаційних змін білкових молекул, утворювати комплексні антигени, надавати поліклональну стимуляцію Т — або В-лімфоцитів та ін.

См. також Аутоімунні хвороби.

Бібліогр.: Адо А. Д. Загальна алергологія, М., 1978; Механізми імунопатології, під ред. С. Коена та ін., пер. з англ., М., 1983; Миколаїв А. І. Аспекти приватної аутоиммунопатологии, Ташкент, 1978; Петров P. Ст. Старіння і аутоімунні хвороби, Імунологія. № 4, с. 88, 1984.

enc.com.ua

Аутоалергічних захворювання

Термін «аутоалергічних» (або аутоімунні захворювання був введений в останні роки на підставі результатів експериментальних досліджень і клінічних спостережень. Довгий час існувала думка, що організм не може реагувати на свої власні тканини. Ehrlich визначив цей стан як horror autotoxicus.
Burnet запропонував клональную теорію для пояснення цього стану: клони імунокомпетентних клітин, здатних реагувати на аутоантигени, зникають перед самим народженням. Вище була відзначена роль тимуса в цьому процесі.
В даний час факт існування аутосенсибілізації є безперечним. Це доведено численними експериментами; крім того, клінічні спостереження показують, що аутоімунні процеси в патології людини грають значно більшу роль, ніж думали до останнього часу.
Експериментально встановлено, що деякі макромолекули, особливо протеїни мієлінових волокон, сперматозоїди, кришталик, щитовидна залоза та інші тканини, можуть бути антигенами для власного організму (перелік таких аутоантигенов можна продовжити).
Прихильники теорії імунологічної толерантності велике значення надають анатомічної відособленості деяких тканин організму. Внаслідок цього «структурний код» цих органів не зареєстрований, отже, ці тканини не викликають в організмі імунологічної толерантності (на відміну від інших тканин організму).
Звичайно, це пояснення не є цілком прийнятним, так як не може бути застосоване до всіх потенційних аутоантигенам організму.
Інша теорія пояснює стан толерантності організму до власних тканин явищем імунологічного паралічу. Було помічено, що тривала присутність в організмі ссавців будь-якого антигену викликає в організмі тварини імунологічну ареактивность до цього антигену. Такий стан тимчасовий. З цієї точки зору можна пояснити стан імунологічної толерантності у тварин при ін’єкціях антигену з тканини селезінки за методом Медавара і співробітників.
В даний час у зв’язку з нестачею знань складність всіх спостережуваних явищ алергії у клініці та експерименті неможливо пояснити жодною з існуючих теорій.
Кожен вид тваринного і кожна особина всередині виду має своє «антигенна» особа, характерне лише для нього; це дозволяє відрізнити одного представника виду від іншого, один вид тварин від іншого. Імунні реакції виникають в організмі внаслідок відмінності антигенних властивостей тканин самого організму та введеного в нього речовини. Характер і інтенсивність цих реакцій багато в чому залежать від будови антигену. Антигенність речовини визначається співвідношенням структури чужорідної речовини і аутологічних тканин самого організму, яким є імунологічна толерантність організму-господаря. Імунна відповідь тим слабше, чим більше антигенна спорідненість до чужорідних тканин і аутологичным тканинам організму-господаря.
Слід зазначити, що тканини організму не залишаються абсолютно незмінними протягом усього життя. В тканинах можуть зникати деякі білки та ферменти. Крім того, під впливом різних вірусних і інфекційних агентів, ряду метаболічних процесів тканини організму дуже незначно змінюють свої якості. Цього, проте, цілком достатньо для зміни їх антигенної структури. Який поріг таких тканинних змін, які призводять до виникнення аутоалергічних реакцій? Це по суті і є межа між нормальним і патологічним станом, між здоров’ям і хворобою.

  • Експериментальні дані
  • Аутоалергічних захворювання в клініці
  • medical-enc.com.ua

    Алергічні захворювання

    План

    1. Визначення.

    2. Класифікація.

    3. Клініка.

    4. Лікування.

    Алергічні захворювання – це дерматити, токсикодермія, екзема, сверблячкові захворювання і професійні дерматози.

    Алергія – це імунна реакція тканин організму, яка супроводжується пошкодженням власних тканин. Алергією на земній кулі страждає 10% населення. Алергени є зовнішні і внутрішні. Є ще ауто алергени. Алергічна реакція може розвиватися дуже швидко – через 15-20 хв. – це реакція негайної дії. А може виникнути через 1-2 доби, реакція сповільненої дії. Алерген взаємодіє з алергізованими еймфоцитами. Для діагностики алергенів ми використовуємо клініку, збираємо алергологічний анамнез, проводимо проби – шкірні і спеціальні лабораторні дослідження.

    Розрізняють такі види дерматитів: контактний, алергічний і фото дерматити. Є ще хронічні дерматити.

    Фактори, які викликають ці захворювання: хімічні, механічні, температурні, променеві.

    Клініка дерматитів:

    Появляються плями на місці дії подразника, міхурці, міхурі. Мілка папульозна висипка.

    Клінічна картина триває до тих пір, поки діє подразник на шкіру. Суб’єктивні відчуття – печія і підвищення температури. При дерматитах порожнисті елементи не мають тенденції до мокнуття, вони швидко проходять.

    Алергічний дерматит.

    Розвивається в результаті контакту з алергеном протягом 1-2 діб.

    Він знаходиться на місці дії подразника, але може давати відсіювання елементів по периферії і при зняття подразника. Клінічна картина затихає повільніше, ніж при контактному дерматиті.

    Лікування: потрібно перш за все зняти подразник. Призначають десенсибілізуючі препарати (глюконат кальцію, лоратадін, супростін).

    Місцеве лікування – це холодні примочки (борна 2%, танінова 2%, резорцинова 1-2%), примочки з відвару трав (кори дуба, шалфею, чаю). Пізніше призначають мазі і креми.

    Токсикодермії – це розповсюджене запалення шкіри під впливом алергенів, які попадають в організм людини зсередини. Можуть попадати через рот, дихальні шляхи, ін’єкції. Клініка ти пічна для дерматитів. На шкірі розповсюджені петехії внаслідок токсичної дії на судинні стінки може бути мокнуття.

    Є важка форма токсикодермії (синдром Лаєла) – при цьому весь шкірний покрив гіперемований, міхурці набрякають і зливаються, утворюються пласти.

    Лікування. Необхідно зняти дію токсину, рекомендувати хворому багато пити трав’яних напоїв, мінеральну негазовану воду, проносні і сечогінні препарати.

    Екзема – це алергічне сверблячкове поверхневе запалення шкіри, яке виникає під дією зовнішніх і внутрішніх подразників.

    Причинами можуть бути хімічні речовини, фарби, медикаменти, рослини, паразити, променеві фактори (тепло, холод), внутрішні хвороби.

    Перебіг екземи може бути гострим, підгострим, хронічним, рецидивними.

    В залежності від клінічних ознак розрізняють справжню екзему, дитячу, мікробну, себорейну і професійну.

    Клініка. Первинним елементом при екземі є міхурець з екземою. В зв’язку з цим розрізняють такі стадії гострої екземи:

    1). Ерітематозна;

    2). Папульозна;

    3). Міхурцева;

    4). Стадія мокнуття;

    5). Стадія імпетигінізації;

    6). Кірочкове;

    7). Лущення;

    8). Виздоровлення.

    В розвитку будь-якої екземи необов’язкова наявність всіх стадій. Можуть бути почервоніння, вузлики, лущення і виздоровлення.

    Справжня екзема характеризується симетричністю ураження, поліморфізмом, мокнуттям, свербінням, наявні нечіткі межі висипання.

    Найчастіше буває справжня екзема у дітей.

    Дитяча екзема виникає у дітей грудного і ясельного віку. Появляється на шкірі обличчя і волосистій частині голови, тоді розповсюджується по всьому шкірному покрові. Супроводжується сильним свербінням. Діти стають неспокійними, порушуються сон, апетит.

    Мікробна екзема появляється навколо вогнищ уражень шкіри (кокових. Дріжджових, грибкових), навколо подряпин, нагноєнь, трофічних виразок, старих рубців, переломів накладеним гіпсом, пов’язкою.

    Особливості захворювання – це чіткі межі вогнища видно бахромку відшарованого епідермісу.

    Клініка: сильне свербіння, мокнуття, великі колодці. По периферії основного вогнища можуть бути відсіви гнійничків.

    Себорейна екзема – це суха екзема. Починається з волосистої частини голови, поширюється на шкіру обличчя, складки за вухами, на шиї, між лопатками, в ділянці грудини, пупка, пахово-пахвинних складок.

    Клініка: Появляються чіткі плями червоного кольору з жовтуватим відтінком покритих жовтою жирною лускою. В складках утворюються тріщини. Плями можуть зливатися і утворювати різноманітні фігури.

    Професійна екзема – це екзема, яка протікає по типу мікробної екземи, але причинами виникнення її є професійна діяльність людини, умови праці і професійні чинники.

    Локалізується на відкритих ділянках шкіри при недотриманні правил особистої гігієни.

    Лікування полягає в усуненні причини. Призначають всередину десенсибілізуючі і заспокійливі препарати, імунотерапію і стимулюючі.

    www.br.com.ua

    Алергічні захворювання: прояви, симптоми та лікування

    Алергічні захворювання виникають на фоні ослабленої імунної системи, яка піддається атаці зовнішніми і внутрішніми подразниками — алергенами. Це можуть бути фізичні фактори навколишнього середовища, лікарські препарати, засоби побутової хімії, продукти харчування та багато іншого. Чому виникають хвороби? Причини алергічних захворювань закладені в спадковості, поганой екології, неправильному харчуванні, хронічних хворобах, порушенні обміну речовин і ШКТ, навіть часті нервові розлади можуть стати провокуючими факторами різного роду аллергозів.

    Симптоми і ознаки алергічних хвороб

    Безсумнівно, кожна форма алергічних хвороб, має свої відмінні ознаки, але, в цілому їх можна відрізнити за такими симптомами:

    • Висипання на шкірі;
    • Набряклість і гіперемія шкірних покривів;
    • Виникнення пухирів, заповнених рідиною;
    • Сверблячка і печіння;
    • Закладеність носових пазух або виділення слизу з них;
    • Набряклість повік;
    • Почервоніння очного яблука;
    • Першіння в горлі;
    • Сльозоточивість очей;
    • Розлади або запор ШКТ;
    • Часті чхання;
    • Сильний надривний кашель і багато іншого.

    В окремих випадках, коли виникає алергія, симптоми можуть протікати більш гостро, переходячи в ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) або анафілактичний шок (анафілаксія). Характерна особливість таких проявів — обширний набряк тіла, задуха (анафілаксія), набряклість ротоносової порожнини, повік, обличчя, вух.

    Які бувають види алергічних захворювань

    Люди, схильні до алергії, не один раз випробовували на собі подразнюючу дію алергенів, які сприяють розвитку хвороб алергічного типу з ураженням дихальних шляхів, шкірного покриву, нервової системи, слизових оболонок очей, внутрішніх органів. До них відносяться: бронхіальна астма, алергічний риніт, алергічний кон’юнктивіт, харчова алергія, нервова алергія, різного роду дерматити та багато іншого.

    Алергічні захворювання дихальних шляхів

    Бронхіальна астма: Відноситься до неінфекційного виду алергії із запальним процесом в області легенів і бронхів. При попаданні алергенної речовини,що переноситься повітрям, викликає мокрий кашель і напади задухи. Такий спазмолітичний кашель неможливо купірувати антигістамінними препаратами. Хворому протягом усього життя на таке алергічне захворювання, під час важких нападів показані гормональні засоби, b-стимулятори та інгалятори.

    Риніт алергічний: має алергічну природу неінфекційного характеру. Під час хвороби сильно запалюється слизова оболонка носа. Причиною служать вдихувані алергени: пилок рослин, мікрочастинки цвілі, пилу, ароматизовані і хімічні речовини, а також продукти, медикаменти. Таке алергічне захворювання може супроводжуватися й іншими симптомами: чхання, сльозотеча, набряклість повік, свербіж шкіри і висипання на ній.

    Синдром Леффлера: проявляється як лікарська або гельмінтозна алергія. На рентгенограмі явних порушень не виявляється або вони можуть бути короткочасними.

    Синдром Стюарта — Зельцера — Анта: Поширене у пацієнтів з місцевою інвазією. Рентгенівські знімки часто показують в області легенів інфільтрати, а на результатах УЗД печінки та селезінки, їх збільшення.

    Алергічний альвеоліт: При такому алергічному захворюванні неінфекційного походження, з’являється озноб, гнітючий кашель, свистячі хрипи, людині стає важко видихати повітря. Виникає хвороба в основному у тих людей, хто тривалий час контактує з такими алергенами: грибки, цвіль, сіно, слина і лупа тварин, включаючи птахів.

    Алергічний бронхолегеневий аспергільоз: У такого алергічного захворювання різні симптоми. Причиною його виникнення є плісняві грибки.

    Синдром Хайнера: Іншими словами — це алергія на коров’яче молоко. Протікає хвороба тяжко у вигляді пневмонії з високою температурою, сильним кашлем, дисфункцією кишечника.

    Що таке атопічні алергічні захворювання

    Атопія і алергія — не синоніми, але мають спільні провокуючі чинники — алергени. Відмінність їх в тому, що атопия має генетичну схильність і алергічні реакції під час хвороби носять особливу гіперчутливість. У інших же людей, алергія носить первинну або короткочасну особливість. Алергічні хвороби атопічного характеру представлені таким списком: бронхіальна астма, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, всі види дерматиту. Областю поразки є очі, рото-носова порожнина, легені, шкіра.

    Інфекційно-алергічні захворювання

    Сюди входять всі види інфекційних хвороб, які поглиблюються алергічним компонентом. Алергія при цьому грає основну або другорядну роль. Алергічні ускладнення можуть бути також викликані застосуванням мікробних препаратів, наприклад, вакцин. Для таких хвороб характерний хронічний перебіг з рецидивами, що часто проявляються, наприклад, гострий розсіяний енцефаломієліт, алергічний артрит та ін.

    Алергічні хвороби шкіри виникають через безпосереднього попадання на шкіру алергену, вживання в їжу продуктів харчування, що містять алергени, нервових потрясінь. Це можуть бути: косметичні засоби, побутова хімія, памперси, латекс, одяг, металеві вироби, сік рослин і багато іншого.

    До шкірних алергічних хвороб відносяться: атопічний дерматит, кропив’янка, епідермальний токсичний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, екзема, токсидермія. Зустрічаються у алергіків різних віків і на будь-якій ділянці шкірі, включаючи обличчя, статеві органи, волосяну частину голови.

    Як можна діагностувати алергічні захворювання

    Встановити причину і виявити джерело алергічної реакції можна тільки за допомогою спеціальної діагностики. Зазвичай алергію викликають не одна конкретна речовина, а ціла група. В діагностичне дослідження входить:

    1. Консультація у аллерголога.
    2. Аналіз крові на алергію.
    3. Скарифікаціонний спосіб.
    4. Провокаційне тестування.
    5. Шкірна проба на встановлення хвороби.
    6. Елімінація або поступове виключення з харчування продуктів.

    Дітям до 5 років шкірні тести і провокаційні проби протипоказані.

    Як можна лікувати алергічні захворювання

    Основоположним значенням в лікуванні будь-якого виду алергії, в першу чергу є усунення контакту з алергенним речовиною. В індивідуальному порядку для кожного пацієнта призначається комплексна терапія з вказаним дозуванням і правилами прийому.

    • Антигістамінні засоби. Перевагу віддають таким препаратам: Ксізал, Телфаст, Діазолін, Зіртек, Еріус та ін.
    • Лікування кромогліцевою кислотою. Це спреї, краплі, аерозолі: Кромогексал, Тайлед, Интал.
    • Гормональні препарати. Найпотужніші протиалергічні медикаменти: Гідрокортизон, Дексаметазон, Преднізолон та ін.
    • Засоби місцевої дії. Різні мазі, креми, гелі: Адвантан, Бепантен, ЛОКОЙДА, Фенистил-гель та ін.

    У важких випадках вводяться внутрішньом’язові і внутрішньовенні ін’єкції. Позбутися від алергії на нетривалий час можна і за допомогою ін’єкцій АСИТ.

    Профілактика алергічних захворювань

    Якщо дотримуватися регулярно профілактики та вести здоровий спосіб життя, можна домогтися стійкої ремісії хвороб алергічного походження. Для це необхідно:

    • Не контактувати з алергеном.
    • Щоденне вологе прибирання приміщення.
    • По можливості змінити на час цвітіння місце проживання.
    • Дотримуватися гіпоалергенної дієти.
    • Періодично проліковують хронічні хвороби.
    • Проводити санаторно-курортне лікування.

    withoutallergy.com

    Алергічні захворювання

    У розділі наведено відомості про клінічну картину, методи діагностики та лікування найбільш часто зустрічаються алергічних захворювань і реакцій. Дано рекомендації щодо їх профілактики.

    Зміст

    Розділ 1. Поширеність алергічних захворювань
    Глава 2. Механізми алергічних реакцій
    Розділ 3. Алергічний діатез (ексудативно-катаральний діатез)
    Глава 4. Алергологічна діагностика
    Глава 5. Гострі алергічні реакції
    Глава 6. Алергічні захворювання

       Бронхіальна астма

       Атопічний дерматит

       Харчова алергія

       Полінози

       Лікарська алергія

       Медикаментозні алергічні гранулоцитопенії

       Алергічна тромбоцитопенія
    Ураження шкіри

       Кропив’янка (уртикария)

       Лікарські екзантеми (висипи)

       Фіксована екзантема

       Контактний дерматит

       Багатоформна ексудативна еритема

       Токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайла)

       Ураження органів дихання

       Вакцинальна алергія

       Професійні алергози
    Глава 7. Загальні принципи лікування

       Медикаментозне лікування

       Специфічна гіпосенсібілізація

       Фізіотерапевтичні методи лікування

       Кліматичні методи лікування
    Глава 8. Профілактика
    Глава 9. Алергологічний кабінет
    Додатка

       Запитальник для хворого алергічним захворюванням

       Опитувальний лист для пацієнта з сінної лихоманкою

       Памятка хворому, що одержує специфічне лікування алергенами
    Список літератури

    Список скорочень

    БТЛ — бластних трансформація лейкоцитів
    ГРВІ — гостра респіраторна вірусна інфекція
    ППН — показник пошкодження нейтрофілів
    PACT — радіоаллергосорбентний тест
    РОК — розеткоутворюючі клітини
    РПГА — реакція пасивної гемаглютинації
    ТТЕЭЛ — тест гальмування природної еміграції лейкоцитів
    ЦНС — центральна нервова система
    ЕГГ — электрогастрограмма
    ЕКГ — електрокардіограма
    PNU — одиниця білкового азоту

    Передмова

    Разом з прогресом медицини — відкриттям антибіотиків, сульфаніламідів, ряду антисептичних засобів — значно зменшилася кількість таких захворювань, як сепсис, гнійні ускладнення, перестали бути смертельними багато інфекційні захворювання і деякі зникли взагалі. Однак виступили на перший план і більше привертають увагу інші хвороби, в тому числі алергічні. Існує значне число захворювань, що залежать не від мікробів, але головним чином від зміни реактивності організму. В основі алергічних захворювань і лежить змінена реактивність організму (від грец.- άλλους що означає інший, інший). При алергічних захворюваннях у відповідь на потрапляння в організм різних алергенів — харчових, побутових, лікарських — розвивається реакція, яка повинна бути захисною, але вона інша, інша. При алергічних захворюваннях антитіла, призначені для захисту організму, при з’єднанні з алергенами, які потрапляють в організм, надають шкідливу дію на організм.
    До алергічних захворювань відносяться бронхіальна астма, кропив’янка, набряки Квінке, сінна лихоманка, екзема та ін Алергічні реакції відіграють велику роль у розвитку таких важких захворювань, як ревматизм, гломерулонефрит, системний червоний вовчак, геморагічна пурпура та ін У розвитку алергічних захворювань велику роль грає спадкова схильність.
    Зростання кількості алергічних захворювань, як у дорослих, так і у дітей, часто їх важкий перебіг, необхідність спеціальних методів діагностики та лікування спонукали шукати нові форми організації медичної допомоги цим хворим.
    За кордоном (США, Англія, Франція, Іспанія та ін) працюють головним чином приватні алергологічні кабінети, в яких проводиться обстеження і лікування хворих за велику плату.
    В СРСР з 1961 р. почали працювати державні алергологічні кабінети. Перший такий кабінет для дорослих хворих був організований академіком А. Д. Адо на базі 1-ї міської клінічної лікарні в Москві, а для дітей — М. Я. Студеникиным і Т. С. Соколової в НДІ педіатрії АМН СРСР. У цих же закладах, які стали науково-методичними центрами по вивченню алергічних захворювань, були відкриті і стаціонари для алергологічних хворих.
    У 1969 р. Моз СРСР прийнято рішення про створення спеціалізованої алергологічної служби (наказ № 530). В наказі Моз СРСР № 210 від 26.02.81 «Про дальше поліпшення лікувально-профілактичної допомоги хворим з алергічними захворюваннями» міністрам охорони здоров’я республік було наказано організувати роботу алергологічних кабінетів згідно із затвердженими нормами в одній з поліклінік міста (району) або консультативній поліклініці області, краю, при республіканській лікарні.
    В даний час у нашій країні є алергологічна служба, що складається з алергологічних кабінетів та стаціонарів, які обслуговують цих хворих. Працює близько 500 алергологічних кабінетів для дорослих і дітей в усіх республіках країни. Крім того, є спеціальні інститути, що виготовляють алергени.
    Кадри лікарів-алергологів готуються в інститутах удосконалення лікарів. Є Всесоюзний алергологічний центр при АМН СРСР та Моз СРСР.
    Медсестри для роботи в алергологічних кабінетах готуються на робочих місцях в алергологічних відділеннях і кабінетах. Однак досі посібників для медсестер алергологічних кабінетів надзвичайно мало.
    Автори даного посібника, багато років працювали в алергологічному стаціонарі та поліклінічному алергологічному кабінеті, сподіваються, що посібник буде корисним для медичних сестер.

    medical-enc.com.ua

    Аутоалергійні хвороби – Аутоалергія

    Отправить ответ

    avatar
      Подписаться  
    Уведомление о