Центральні і периферійні органи імунної системи.
До центральних органів імунної системи належать тимус, кістковий мозок, сумка Фабриція (у птахів), в яких стовбурові гемопоетичні клітини диференціюються до лімфоцитів (етап антигенного диференціювання). Центральні органи імунної системи містяться в добре захищених від зовнішнього впливу місцях. Так, кістковий мозок знаходиться в кістковомозковій порожнині, а тимус – в грудній порожнині позаду широкої і міцної грудини. В центральних органах імунної системи лімфоїдна тканина перебуває у своєрідному мікрооточенні. В кістковому мозку таким середовищем є мієлоїдна тканина, а в тимусі – епітеліальна тканина, яка розвивається із ембріональної епітеліальної закладки зябрових кишень.
Кістковий мозок – орган, що містить мультипотентні гемопоетичні стовбурові клітини (СК), які здатні забезпечувати організм всіма типами клітин крові – кровотворні СК (джерело утворення імунокомпетентних клітин). Крім того в кістковому мозку знаходяться клітини лімфоїдного ряду на початкових стадіях свого розвитку, оточені складною ретикулярною системою епітеліальних клітин, які складають специфічне мікрооточення дозріваючим імуноцитам. Саме тут розпочинають своє дозрівання як Т-, так і В-лімфоцити. В подальшому Т-лімфоцити залишають червоний кістковий мозок і мігрують до тимусу, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації цих клітин. Антигеннезалежна диференціація В-лімфоцитів повністю відбувається в червоному кістковому мозку.
Тимус – центральний орган імунної системи, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації Т-лімфоцитів. Тимус здійснює синтез низки гормоноподібних речовин пептидної природи, необхідних для дозрівання і диференціювання Т-лімфоцитів: тимопоетин, тимозин, гуморальні та сироваткові тимічні фактори, тимулін. В організмі людини тимус дозріває до періоду статевої зрілості, досягаючи в цей час максимальної активності. Після цього відбувається його вікова інволюція.
Морфологічно в тимусі медулярну і кіркову зони. З червоного кісткового мозку незрілі Т-лімфоцити прибувають до кіркового шару тимусу, а по мірі дозрівання переміщуються до мозкового. З мозкового шару зрілі Т-клітини залишають тимус й надходять до лімфатичних вузлів різної локалізації. Належні умови для антигеннезалежної диференціації лімфоцитів забезпечуються функціонуванням так званого гематотимічного бар’єру. Слід відзначити, що більшість Т-лімфоцитів, що надійшли до тимусу, гинуть шляхом апоптозу. Виживають тільки ті клітини, рецептори яких мають середній ступінь спорідненості до власних антигенів. Аутореактивні Т-лімфоцити, що надто активно реагують при взаємодії з власними антигенами, і функціонально неповноцінні Т-клітини, нездатні розпізнавати аутоантигени, неминуче гинуть.
Сумка Фабриція – імунологічний орган у птахів, де утворюються і дозрівають В-лімфоцити. У людей поки що такий орган офіційно не встановлено.
Оскільки в центральних органах імунної системи здійснюється антигеннезалежна диференціація (без контакту зі специфічним антигеном), в них формуються хоча і повноцінні з функціонального боку, але абсолютно «недосвічені» клітини (так звані «наївні» лімфоцити). Компетентність вони набувають на стадії антигензалежної диференціації, яка відбувається в периферійних органах імунної сиcтеми.
До складу периферійних органів належать: лімфатичні вузли, пейєрові бляшки, селезінка, кров, апендикс, мигдалики.
Лімфатичні вузли поширені по всьому організму і сполучаються між собою та іншими лімфоїдними органами за допомогою лімфатичних судин. Завдяки існуванню лімфатичних вузлів увесь організм поділяється на своє рідні зони, за кожну з яких відповідальна певна група лімфовузлів. Відомо, що міжклітинна рідина перебуває в стані постійного оновлення. Утворюючись шляхом фільтрації з плазми крові, вона відтікає з тканини по лімфатичним судинам, які сходяться в колекторах – лімфатичних вузлах. Така організація обміну тканинної рідини дозволяє імунокомпетентним клітинам лімфовузлів безперервно контролювати антигенний склад міжклітинної речовини своєї зони.
Лімфатичні вузли здійснюють затримання й елімінацію антигенів із тканинної рідини та лімфи від периферії до грудної протоки. Людини має 500 – 1000 лімфовузлів розміром від 2 до 8 мм. Лімфовузол складається з трьох шарів: зовнішнього – кіркового; внутрішнього – мозкового і розташованого між ними – паракортикального шару.
Кірковий шар – це в основному В-зона. В кірковому шарі містяться декілька фолікулів – так званих В-залежних зон, в яких перебігають процеси проліферації і диференціації В-лімфоцитів. Первинні фолікули кіркового шару містять В-лімфоцити у стані спокою. Вторинні фолікули утворюються за умов активації В-лімфоцитів антигеном, що потрапив у лімфовузол із первинного фолікула. Вторинні фолікули є місцем утворення В-клітин пам’яті та клітин антитілопродуцентів. В міжфолікулярному просторі містяться як В- так і Т-лімфоцити, макрофаги. Паракортикальний шар – це Т-залежна зона. В цій зоні інтердигітальні дентритні клітини експресують значну кількість молекул МНС класу ІІ і здійснюють презентацію тимусзалежних антигенів Т-лімфоцитам. Мозкова зона містить Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини та макрофаги.
У лімфатичних вузлах відбувається розвиток як клітинної так і гуморальної імунної відповіді. Вони відіграють важливу роль у реакціях гіперчутливості сповільненого типу та реакціях трансплантаційного імунітету.
Селезінка – периферійний орган імунної сиcтеми, що поєднує функцію імуногенезу з функцією елімінації старих формених елементів крові. За образним порівнянням Р.М. Хаїтова, селезінка є своєрідною «митницею» організму, яка здійснює контроль антигенного складу об’єктів, що надійшли на слизові оболонки або до системного кровообігу.
Селезінка складається з білої та червоної пульпи. Зовнішньо селезінка вкрита сполучною тканинною капсулою, від якої відходять сполучнотканні тяжі (трабекули), які пронизані капілярними судинами. В червоній пульпі містяться макрофаги, які здійснюють фагоцитоз відпрацьованих формених елементів крові, а також різних патогенів, що перебувають у плазмі крові. Біла пульпа являє собою лімфоїдні фолікули, в яких в основному знаходяться малі лімфоцити тимусного і кістковомозкового походження. При цьому Т- і В-лімфоцити локалізуються в певних зонах лімфоїдних фолікулів. Т-лімфоцити локалізуються в периартеріальних зонах, а В-лімфоцити знаходяться в перифолікулярних зонах. Між лімфоїдними фолікулами та червоною пульпою знаходиться маргінальна зона, в якій знайдено Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини, ретикулоцити. Строма селезінки складається із таких типів ретикулярних клітин: незрілі стовбурові клітини, дендритні клітини, фагоцити. Морфологічно лімфоїдні клітини селезінки диференціюються на малі, середні, великі лімфоцити, лімфобласти, плазмобласти, плазматичні клітини. В селезінці немає лімфатичних судин, клітинний обмін між лімфоїдною тканиною та кров’ю відбувається через трабекули і ретикулярну тканину. Лімфоїдна тканина селезінки приймає участь в імунних реакціях гуморального типу. При внутрішньовенному введені антигенів продукція антитіл головним чином відбувається в селезінці.
У складі слизових оболонок містяться скупчення лімфоїдних елементів (апендикс, пеєрові бляшки тощо), які складають морфологічний субстрат так званої лімфоїдної тканини, асоційованої зі слизовими, яка функціонує до певної міри автономно від системного імунітету. Пейєрові бляшки – це скупчення лімфатичних фолікулів в підслизовому шарі стінки тонкого кишківника. Вони являють собою скупчення окремих зародкових центрів, що оточені компактними скупченнями лімфоцитів, які подібні лімфоцитам коркового шару сумки Фабриція. Лімфатичні судини виходять із ворсин кишківника і лімфа, що відтікає від кишківника потрапляє в систему грудного протоку. До цих пір немає однозначної відповіді про статус пейєрових бляшок – чи це центральний орган імунної системи, чи периферійний.
Приготування мазка крові для дослідження лейкоцитарної формули. Для встановлення лейкоцитарної формули крові людини або лабораторних тварин необхідно правильно приготувати мазки крові, які отримують наступним чином.
На
один кінець добре вимитого і знежиреного
предметного скельця без подряпин
наносять краплю досліджуваної крові
величиною з «просяне зерно» Потім
роблять мазок за допомогою допоміжного
предметного скельця. При цьому допоміжне
скельце прикладають до основного скельця
під кутом 45
Мазок швидко підсушують на повітрі до зникнення вологого блиску. Прискорити висихання мазка можна помахавши ним у повітрі чи потримавши під лампою, так як при повільному тривалому підсушуванні може змінитися морфологія клітин.
Фіксовані препарати. У фіксованих препаратах пригнічені життєві процеси, але повністю збережена тонка структура клітини. Фіксатор спричиняє коагуляцію білка, прикріплює препарат крові до скла. Тобто, завдяки фіксації ущільнюється протоплазма формених елементів крові, проводиться їх консервація і підвищується стійкість до води, яка міститься в барвниках. Вода барвників без попередньої фіксації мазка призведе до гемолізу еритроцитів та зміні будови лейкоцитів.
Для препаратів крові використовують хімічну фіксацію 960 етиловим спиртом, рідиною Нікіфорова, яка складається з рівних частин етилового спирту і ефіру (в мікробіології також використовують термічну фіксацію). При хімічній фіксації на мазок крові наносять фіксатор не менше ніж на 30 хв (метиловий спирт на 5 хв). Після того, як фіксуюча рідина випарується, мазок фарбують.
Фарбування та барвники. Для фарбування препаратів крові здебільшого використовують анілінові барвники, які за хімічними властивостями є лужними і кислими. Лужні барвники міцніше зв’язуються з ядерними (кислими) компонентами клітини, тому що ядра містять в значній кількості нуклеїнову кислоту. Кислі добре фарбують цитоплазматичні (основні) компоненти клітини. Слід зазначити, що цитоплазма одних клітин має лужну реакцію за рахунок оксифільних елементів та має спорідненість до кислих барвників, цитоплазма інших – має кислу за рахунок базофільних та нейтрофільних субстанцій, тому поглинає і кислі и лужні барвники.
Таким чином, оскільки різні складові клітин крові (протоплазма, ядро, включення) мають різну спорідненість до лужних та кислих барвників, використання суміші барвників дозволяє виявити кожну складову клітини окремо. Тобто, мазки крові фарбують диференційним способом, який заснований на індивідуальному відношенні біологічних структур клітини до різних барвників. В патологічних випадках характер спорідненості складових частин кров’яних клітин до тієї або іншої фарби змінюється. Це призводить до зміни їх нормальної здатності забарвлюватись, що має велике діагностичне значення
Існує багато способів фарбування мазка крові. Частіше за все використовується барвник Романовського – Гімзе (промислового виробництва) що містить азур 3г (основний барвник синього кольору), водорозчинний еозин 0,8г (кислий барвник жовтого кольору), метиловий спирт 250 мл та гліцерин 250 мл. Робочий розчин готують з розрахунку 2 краплі готового промислового барвника на 1 мл дистильованої води. Барвник наливають на мазок товстим шаром. Тривалість фарбування 30 – 35 хв. При такому способі фарбування вдається добре диференціювати ядро.
Фарбу наносять на предметне скло з мазком крові піпеткою. При нанесенні розчину фарби на поверхню предметного скла іноді осідають дрібні зернинки фарби, які заважають роздивлятись препарат під мікроскопом. Щоб провести коректне фарбування, роблять наступне: розведену фарбу наливають на дно чашки Петрі шаром товщиною 1,5 – 2 мм, потім кладуть на дно чашки паралельно один відносно одного два сірники чи брусочки і на них, як на опору, кладуть предметне скло мазком крові донизу таким чином, щоб мазок був занурений в фарбу знизу. При цьому зернинки в разі випадання з розчину осідають на дно чашки Петрі, а не на мазок.
Час фарбування залежить від властивостей фарби (зазвичай 20 – 30 хв). Залишок фарби змивається струменем дистильованої води і мазок висушується обережним прикладанням фільтрувального паперу.
Для мікроскопічного дослідження користуються імерсійним об’єктивом ×90 мікроскопа, причому масло наноситься безпосередньо на мазок.
Робота з імерсійним об’єктивом. Безпосередньо на мазок крові нанести краплину імерсійного масла. Повернути револьвер мікроскопа об’єктивом зі збільшенням ×90. Конденсор підняти до упору. Діафрагму конденсора відкрити повністю. Опустити тубус до занурення об’єктиву мікроскопу в імерсійне масло таким чином, щоб об’єктив майже торкнувся до предметного скла. Дивлячись в окуляр піднімати тубус вгору, поки не зявиться зображення препарату.
Після мікроскопіювання тубус підняти, об’єктив протерти фільтрувальним папером, потім спиртом. Перевести об’єктив збільшенням ×8.
Підрахунок лейкоцитарної формули.
Підрахунок клітин крові проводять по усій поверхні мазка, пересуваючи предметне скло зигзагоподібно, по так званому меандру.
Рахують всі клітини, що підряд зустрічаються в полі зору (всього 100 – 200 клітин), розподіляючи їх в окремі популяції з врахуванням величини клітин, форми і забарвлення ядра і цитоплазми.
Для підрахунку лейкоцитарної формули потрібно записати в стовпчик назви видів лейкоцитів (нейтрофіли, базофіли, еозинофіли, моноцити, лімфоцити). Розглядаючи мазок крові під мікроскопом, знаходять лейкоцити, розглядають морфологію та ставлять риску біля відповідної назви виду лейкоциту. Визначають абсолютну і відносну кількість кожного виду лейкоцитів.
studfiles.net
Органи імунної системи | Компетентно про здоров’я на iLive
Органи кровотворення та імунної системи тісно пов’язані між собою спільністю будови, походження і функцій. Ретикулярна тканина є стромой і кісткового мозку (органу кровотворення), і органів імунної системи. Родоначальником всіх клітин крові та імунної (лімфоїдної) системи у людини служать стовбурові клітини кісткового мозку, що володіють здатністю до багаторазового (до 100 разів) поділу. У зв’язку з цим стовбурові клітини складають самопідтримується популяцію. Таким чином, кістковий мозок (червоний) одночасно є і органом кровотворення, і органом імунної системи.
В кістковому мозку розташовуються утворилися зі стовбурових клітин клітини-попередники, які шляхом складних перетворень (багаторазове розподіл) і диференціювання за трьома лініями (еритропоез, гранулопоез, тромбоцитопоез) стають форменими елементами крові: еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами — і надходять в кровоносне русло.
З стовбурових клітин в кістковому мозку розвиваються також клітини імунної системи — В-лімфоцити, а з останніх — плазматичні клітини (плазмоцити). Частина стовбурових клітин з кісткового мозку надходить у кров, а потім потрапляє в інший центральний орган імунної системи — тимус (вилочкова залоза), тут вони також дають початок імунокомпетентним клітинам — Т-лімфоцитам.
У популяції Т-лімфоцитів виділяють кілька субпопуляцій: Т-хелпери, Т-ефектори гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ), Т-кілери (Т-ефектори цитотоксичних реакцій), Т-супресори.
Т-хелпери активують В-лімфоцити, включають їх в процес утворення антитіл.
Т-ефектори ГЗТ втягують в імунний процес інші клітини (моноцити, які диференціюються в макрофаги), взаємодіють з гранулоцитами (базофільними і еозинофільними лейкоцитами) і також втягують їх у реакції імунної відповіді.
Т-кілери руйнують чужорідні клітини-мішені, такі як пухлинні клітини, клітини-мутанти; беруть участь в реакціях відторгнення пересаджених тканин, в противірусний імунітет.
Т-супресори пригнічують активність (функції) Т- і В-клітин (Т-і В-лімфоцитів).
В-лімфоцити остаточно дозрівають в кістковому мозку. Частина В-лімфоцитів (антігензавісімого) активізується після їх контакту з антигеном.
У реакціях імунної відповіді Т-і В-лімфоцити беруть участь содружественно, утворюють різні моделі лимфоцитарних взаємодій.
Імунна система об’єднує органи і тканини, що забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин або речовин, що надходять ззовні або що утворюються в самому організмі.
Органи імунної системи, що містять лімфоїдну тканину, виконують функцію «охорони сталості внутрішнього середовища організму протягом усього життя індивідуума». Вони виробляють імунокомпетентні клітини, в першу чергу лімфоцити, а також плазматичні клітини, включають їх в імунний процес, забезпечують розпізнавання і знищення проникли в організм або утворилися в ньому чужорідних клітин і речовин, «несуть на собі ознаки генетично чужорідної інформації». Генетичний контроль здійснюють функціонують спільно популяції Т- і В-лімфоцитів, які за участю макрофагів забезпечують імунну відповідь в організмі.
Імунну систему, за сучасними даними, складають всі органи, які беруть участь в утворенні клітин лімфоід-ного ряду, здійснюють захисні реакції організму, створюють імунітет — несприйнятливість до речовин, які мають чужорідними антигенними властивостями. Паренхіма всіх органів імунної системи утворена лімфоїдною тканиною, яка складається з двох складових — ретикулярної строми і клітин лімфоїдного ряду. Ретикулярну строму утворюють ретикулярні клітини і волокна, що формують мелкопетлістой мережу. У петлях цієї мережі розташовуються лімфоцити різного ступеня зрілості, плазмоцити, макрофаги та інші супутні клітини.
До органів імунної системи належать кістковий мозок, в якому лімфоїдна тканина тісно пов’язана з кровотворної, тимус, лімфатичні вузли, селезінка, скупчення лімфоїдної тканини в стінках порожнистих органів травної, дихальної систем і сечовивідних шляхів (мигдалини, лімфоїдні бляшки, поодинокі лімфоїдні вузлики). Ці органи називають також лімфоїдними органами, або органами імуногенезу.
Залежно від функції і положення в тілі людини органи імунної системи поділяють на центральні та периферичні. До центральних органів імунної системи відносять кістковий мозок і тимус. В кістковому мозку з його стовбурових клітин утворюються В-лімфоцити (бурсозавісімие), незалежні в своїй диференціювання від тимуса. В системі імуногенезу людини кістковий мозок в даний час розглядається в якості аналога сумки (bursa) Фабрициуса — клітинного скупчення в стінці клоачного відділу кишки у птахів. У тимусі відбувається диференціювання Т-лімфоцитів (тімусзавісімих), утворених з надійшли в цей орган стовбурових клітин кісткового мозку. Надалі В- і Т-лімфоцити з потоком крові потрапляють в периферичні органи імунної системи, до яких відносять мигдалини, лімфоїдні вузлики, розташовані в стінках порожнистих органів травної і дихальної систем, сечовивідної системи, лімфоїдні бляшки в стінках тонкої кишки, лімфатичні вузли і селезінку , а також численні лімфоцити, вільно переміщаються в органах і тканинах з метою пошуку, розпізнавання і знищення чужорідних речовин.
Т-лімфоцити заселяють тімусзавісімих (Паракортикальна) зону лімфатичних вузлів, селезінки (периартеріальні лімфоїдні муфти і періартеріальная частина лімфоїдних вузликів) і забезпечують здійснення клітинного імунітету шляхом накопичення і введення в дію сенсибілізованих (з підвищеною чутливістю) лімфоцитів, а також гуморального імунітету (шляхом синтезу специфічних антитіл).
В-лімфоцити є попередниками антитіл © утворюють клітин — плазмоцитів і лімфоцитів з підвищеною активністю. Вони надходять в бурсозавісімие зони лімфатичних вузлів (лімфоїдні вузлики і мозкових тяжі) і селезінки (лімфоїдні вузлики, крім їх періартеріальной частини). В-лімфоцити виконують функцію гуморального імунітету, в якому основна роль належить крові, лімфі, секрету залоз, який містить речовини (антитіла), які беруть участь в імунних реакціях.
Т- і В-лімфоцити відрізнити один від одного в світловому мікроскопі неможливо. Під великим збільшенням електронного мікроскопа з скануючої приставкою на поверхні В-лімфоцитів видно численні мікроворсинки. На цих мікроворсинки розташовуються молекулярної величини структури — рецептори (чутливі апарати), що розпізнають антигени — складні речовини, що викликають в організмі імунну реакцію. Ця реакція полягає в утворенні антитіл клітинами лімфоїдного ряду. Кількість (щільність розташування) таких рецепторів на поверхні В-лімфоцитів дуже велика. Клітини, що виконують імунну реакцію, отримали також назву імунокомпетентних клітин (імуноцити).
Центральні органи імунної системи розташовані в добре захищених місцях: кістковий мозок — в кістковомозкових порожнинах, тимус — в грудній порожнині позаду рукоятки грудини.
Периферичні органи імунної системи знаходяться на кордонах середовищ існування мікрофлори, в ділянках можливого впровадження в організм чужорідних речовин. Тут формуються як би прикордонні, охоронні зони — «сторожові пости», «фільтри», які містять лімфоїдну тканину. Мигдалини залягають в стінках початкового відділу травної трубки і дихальних шляхів, утворюючи так зване глоткове лимфоидное кільце (кільце Пирогова — Вальдейера). Лімфоїдна тканина мигдаликів є на кордоні порожнини рота, порожнини носа — з одного боку і порожнини глотки і гортані — з іншого. Лімфоїдні (Пейєрових) бляшки розташовуються в стінках тонкої кишки, головним чином клубової, поблизу місця впадання її в сліпу, біля кордону двох різних відділів травної трубки: тонкої і товстої кишок. По інший бік клубової-слепокішечние клапана численні щільно лежать один біля одного лімфоїдні вузлики знаходяться в стінках червоподібного відростка. Поодинокі лімфоїдні вузлики розсіяні в товщі слизової оболонки органів травлення, дихальних і сечовивідних шляхів для здійснення імунного нагляду на кордоні організму і зовнішнього середовища, представленої повітрям, вмістом травного тракту, виводиться з організму сечею.
Численні лімфатичні вузли лежать на шляхах проходження лімфи (тканинна рідина) від органів і тканин у венозну систему. Чужорідний агент, який потрапляє в ток лімфи з тканинної рідини, затримується в лімфатичних вузлах і знешкоджується. На шляху струму крові з артеріальної системи (з аорти) в систему ворітної вени, що розгалужується в печінці, лежить селезінка, функцією якої є імунний контроль крові.
Характерні морфологічні ознаки органів імунної системи — рання закладка (в ембріогенезі) і стан зрілості вже у новонароджених, а також значний розвиток в дитячому і підлітковому віці, тобто в період становлення і дозрівання організму і формування його захисних систем. Надалі досить швидко відбувається вікова інволюція як центральних, так і периферичних органів імунної системи. У них досить рано (починаючи з підліткового і юнацького віку) зменшується кількість лімфоїдної тканини, а її місце займає розростається сполучна (жирова) тканина.
Лімфоїдної тканини органів імунної системи властиво наявність лімфоїдних вузликів як без центру розмноження, так і з таким центром (центр ділення клітин і утворення нових лімфоцитів).
Загальна маса органів імунної системи в тілі людини становить (без кісткового мозку) близько 1,5-2,0 кг (приблизно 10 12 лімфоїдних клітин).
[1], [2], [3], [4], [5]
ua.iliveok.com
Центральні органи імунної системи людини, периферичні: будова
Організм людини 24 години на добу перебуває під охороною. Море хвороботворних мікроорганізмів стикається з нами цілодобово: на вулиці, в транспорті, на навчанні або роботі, в магазинах і навіть вдома. Без надійного захисту цей світ не дав би людині шансу на7 існування. Підтримка приходить з боку імунітету, який щохвилини несе свою вірну службу, регулюючи постійність внутрішнього середовища і не даючи небажаним елементам прорватися крізь бар’єри.
Поняття про структуру захисної системи
Імунітет не просто властивість організму. Ця захисна функція не виникає сама собою з нізвідки. Вона служить проявом цілої сукупності органів і тканин, які здатні виробляти клітини, які здійснюють основні захисні функції, під назвою імунна система. Це високоорганізована мережа, всі ланки якої знаходяться під строгим контролем і виконують свою функціональну обов’язок, немов бджілки у вулику.
І хоча органи захисного фону не розташовані разом одним комплексом, а зосереджені по всьому організму, організація від цього не стає слабкішим. До органів імунної системи відносяться лише ті, хто здатний принести користь захисному статусу організму. Кожна з тканин оборонного статусу працює взаємопов’язане і впливає один на одного, стимулюючи і пригнічуючи при потребі. Вони спрямовані на отримання комплексного захисту організму від різних захворювань, а також на винищення вже потрапили в тіло чужорідних частинок.
Завданням імунної системи є забезпечення перешкоди для впровадження бактеріальних, вірусних агентів, грибкових або паразитів. Всю сукупність захисного фону можна розділити на дві великі групи – центральні і периферичні органи імунної системи. Такий поділ на органи імунітету не випадково.
Чітке виділення двох класів дає можливість відповісти на питання «Який орган відповідає за імунітет?» Центральні органи імунної системи зайняті формуванням і дозріванням иммуноцитов – клітин системи захисту. До центральних органів імунної системи відносяться:
- Кістковий мозок;
- Вилочкової залози або тимус.
У периферичних органах вже містяться зрілі лімфоцити. Тут відбувається лише їх диференціювання, а також продукція антитіл. Периферичні органи імунної системи це:
- селезінка;
- Лімфатичні вузли;
- Вільно розташована група лімфоїдної тканини під слизової поверхнею травного тракту, дихальної і сечостатевої систем у вигляді лімфатичних вузлів і пеєрових бляшок;
- Апендикс.
Центральні імунні ланки
Центральним органом імунної системи є ті, що забезпечують утворення клітин імунітету. Це найперша і важлива функція на шляху формування оборонного відповіді. Тому органи, що забезпечують таку роль, і носять назву центральних або первинних органів імунної системи, і розташування їх можна назвати по центру:
- Червоний кістковий мозок вносить важливу лепту в створення фонду «органи кровотворення та імунної системи». Кістковий мозок у вигляді м’якої губчастої тканини розташовується всередині трубчастої кістки плоского вигляду. Початок його розвитку спостерігається на 12 тижні всередині утроби матері. Центральним завданням даного органу є виробництво клітин, складових кров – лейкоцити, еритроцити і тромбоцити. Цікавим є факт того, що в дитячому організмі куди більше червоного кісткового мозку, ніж у дорослої людини. Всі кістки дитини багаті червоним мозком, тоді як дорослі можуть похвалитися його знаходженням лише в кістках черепа, грудини, ребер і малого таза. Кістковий мозок в середньому важить близько 3 кг і є походженням всіх захисних сил, тобто єдиного попередника – стовбурових клітин. Він закладає початок В-лімфоцитів – головної ланки гуморального відповіді, і їх диференціювання;
- Тимус – це дольковий орган, кожна його частка складається з коркового і мозкового шару. Його активність починає проявлятися вже у шеститижневого зародка. І до моменту народження становить близько 15 г, а до початку дозрівання близько 40 м Тимус немов приймач кісткового мозку, підхоплює утворені з його допомогою імунні клітки і відточує їх. 24 години потрібно тимусу, щоб утворити 300-500 млн. Лімфоцитарні клітин. Біологічно активні речовини, гормональної або цитокиновой природи, стимулюють процеси захисту, які включають подальший розвиток імунних клітин. Тимус служить місцем дозрівання Т-лімфоцитів і розташовується за областю грудини.
Крім своїх основних функцій, вона забезпечує вироблення гормонів, які впливають на утворення иммуноцитов. Залежно від віку людини, тимус змінює свій розмір і активність. Дорослі люди мають більш меншу і значиму залозу, ніж діти. У них запускається програма інволюції, тобто зворотного розвитку тимуса. Щорічно його активність знижується приблизно на 3%, що пов’язане зі зниженням виділення лімфоцитів групи Т, що веде до зниження імунітету в старечому віці і впливає на тривалість життя. У людей, які страждають захворюваннями тимуса спостерігають імунологічну недостатність у вигляді зниженого рівня захисного відповіді. У вилочкової залозі імуноцити дозрівають близько 4-6 днів, після чого частково готові лімфоцити йдуть на наступний етап конвеєра – вторинні органи імунної системи.
До центрального органу імунної системи відносять також і сумку Фабриціуса, яка є органом, що містить лімфоїдну тканину. Однак у людей такий орган не зустрічається, а існує лише у птахів.
Периферичні імунні ланки
Конвеєр імунної системи безперервно рухається. З станції центральних органів імунні клітини надходять в наступну інстанцію – периферичних органів. Там з ними відбуваються остаточні зміни, вони досягають свого піку розвитку і стають готові виконувати свій обов’язок по захисту організму від хвороботворних агентів. До периферичних органів імунної системи відносяться такі вторинні освіти як:
- Селезінка, яку в медичному побуті часто називають кладовищем еритроцитів. Крім своєї імунологічної ролі, цей орган служить місцем кров’яного депо, додаткового сховища крові і місцем утилізації непридатних старих еритроцитів. Тобто крім захисної функції, селезінка є ще й органом гемопоезу. У імунної ролі селезінці відведена функція зберігання лімфоцитарні клітин, утворення антитіл, активації макрофагів і підтримки функцій гуморального імунітету;
- Лімфовузол – це біологічний фільтр, який зовні нагадує горошину, що містить лімфоцити. Людський організм налічує до 1000 таких горошин в своєму тілі. У нормі лімфовузли зазвичай не видно зовні і не доступні при тому, що промацує, їх збільшення говорить про що йде запаленні. Лімфатичні вузли складають низку імунної тканини, розташовану по ходу лімфатичного і кровоносної русла. Завданням лімфатичних вузлів є видалення з біологічних рідин, таких як лімфа і кров, чужорідних частинок. Крім іншого, вузли – це ще одне місце утворення антитіл і иммуноцитов;
- Мигдалини – один з найпоширеніших органів, схильних до запалення в дитинстві. Мигдалини – це не що інше, як маленьке скупчення лімфоїдної тканини. Має овальну форму і розташовується в горлі. Мигдалини спрямовані на захист верхньої частини дихальних шляхів;
- Пейєрові бляшки являють собою ще один острівець лімфоїдної тканини. Розташовані ці імунні освіти в порожнині кишечника. Завданням таких бляшок є дозрівання лімфоцитів, для можливості здійснення повноцінного оборонного відповіді;
- Апендикс також відноситься до розряду вторинних органів імунного фону. І хоча тривалий час вважалося, що апендикс не що інше, як рудиментарний вроджений відросток минулого, що він не потрібен для життєдіяльності людини, незаперечним є факт його імунологічної ролі. Цей червоподібний орган складається з чималої кількості лімфоїдної тканини. Доведено його роль в утворенні лімфоцитарні клітин та їх зберіганні;
- Лімфа – маленький член периферичної сім’ї органів імунітету. Ця рідина, яка не має кольору, містить велику білих кров’яних клітин.
Кожен з органів несе свою роль і його видалення так чи інакше впливає на подальшу життєдіяльність людини.
Важливі клітини імунітету
Перераховані органи і освіти служать для здійснення захисної функції організму. Органами імунної системи в кінцевому підсумку є лише ті, які здатні на освіту і зберігання імунних клітин – головних борців на лінії оборони з мікробами. Головними імуноцитів є лейкоцитарні і лімфоцитарні клітини:
- Лейкоцити або білі кров’яні тільця грають основну роль в сутичці з чужорідними речовинами. Вони підрозділяються на велику роту солдатів – фагоцитів, базофілів, еозинофілів. Кожна із зазначених клітин спрямована на визначення шкідливих речовин при порушенні біологічних бар’єрів, вони здатні знищувати шкідливі елементи, захоплюючи і переварюючи їх. Такий процес носить назву фагоцитозу. В інших випадках лейкоцити здатні вдаватися до виділення особливої ??речовини, яка пригнічувала мікроорганізми;
- Лімфоцити групи В і Т вважаються, мабуть, найбільш затятими борцями з інфекцією. Ці іммунноціти особливо навчені і здатні виділяти антитіла – особливі білкові речовини, спрямовані на боротьбу з небажаними сполуками. Крім іншого, ці клітини регулюють роботу всієї імунної системи і запам’ятовують своїх ворогів в обличчя, з метою більше не пускати непрошеного гостя.
Кожна клітинка вносить свою користь в створення імунітету. Немов цеглинки, вони складаються і створюють потужну стіну для оборони від оточуючих небезпек людський організм. Де б не були розташовані клітини імунітету і його органи, які б особливості в будові не мали, все вони переслідують одну мету – оберігати ввірений організм від чужорідних речовин.
Відео
Ще цікавеньке:
symptom.in.ua
Тема 39. Загальна характеристика імунної системи. Центральний відділ імунної системи. Червоний кістковий мозок. Понят я про Т- і В-л імфоцит и. Тимус.
Кількість годин — 2
Актуальність теми
Органи імунної системи знаходяться на межах середовищ потрапляння патогенної мікрофлори в організмі та забезпечують захист організму від генетично чужих клітин чи речовин. Органи імунної системи виробляють імунокомпетентні клітини, які забезпечують імунітет. Проблеми імунної системи виступають на перші місця в проблемах трансплантації органів та лікування СНІДу.
Конкретні цілі.
1. Мати уявлення про складові імунного процесу (Т-лімфоцити, В-лімфоцити, фагоцити), механізм розвитку процесу (Т-кілери, Т-хелпери, Т-супресори).
2 Мати уявлення про механізм розвитку Сніду.
3. Знати:
— класифікація органів кровотворення та імунної системи;
— закономірності розвитку та закладки;
— будову червоного кісткового мозку, вилочкової залози, лімфоепітеліального кільця, селезінки, лімфатичних вузлів.
Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
| Дисципліни | Знати | Вміти |
| 1. Біологія | Механізм розвитку імунного захисту | Показати розташування тимусу |
| 2. Гематологія Імунологія | Будову червоного кісткового мозку | Показати кістки, де розміщений мозок, місце загальноприйнятої пункції мозку |
Зміст теми.
Органи імунної та кровотворної системи
Центральні Периферичні
— червоний кістковий мозок — мигдалики
— тимус — лімфатичні вузли
— селезінка
— лімфоїдні вузлики тонкої кишки
— молочні плями сальника
1. Закономірності імунної системи.
— рання закладка
— функціональна зрілість до моменту народження
— розміщуються в захищених місцях
— вікова інволюція.
2. Закладка імунних органів.
— тимус — 4-5 тиждень з ентодерми
— селезінка — 5-6 тиждень з ентодерми
— лімфовузли — 7-8 тиждень з мезенхіми
— мигдалики 14-32 тиждень з лімфоїдної тканини.
Червоний кістковий мозок
Medulla ossеum rubra — в губчатій речовині плоских кісток, та епіфізах трубчастих.
Грудина — місце пункції. Маса мозку — 1,250 — 1,5 кг. Будова — з двох різних по походженню тканевих структур:
— ретикулярний остов (утворює комірки, з мезенхіми)
— вільні клітини крові (із позазародкових структур, в мезенхімі стінки
жовточного мішка).
Джерело утворення клітин, із яких утворюються клітиникрові (еритроцити, тромбоцити, лейкоцити).
ТИМУС-(thymus)
У дитини в передній ділянці шиї, у дорослих в грудній порожнині в передньому середостінні, за грудиною до 1V ребра. Маса 35-40 г., в-10-15 років; в старшому віці 13-15 г., а далі інволюція.
Спереду — грудина.
Позаду — аорта, легеневий стовбур, верхня порожниста вена, ліва плечеголовна вена.
Будова: з двох часток, зовні вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перегородки, які ділять паренхіму на часточки. Анатомічна одиниця — часточка (по периферії кора, в центрі мозкова речовина, в якій розміщені тільця тимусу).
Функція:
— диференціація Т-лімфоцитів (кілери, хелпери, супресори)
— виділення гормону тімозин (впливає на обмін кальцію, вуглеводів, нервово-м’язову передачу імпульсу).
До органів імунної системи за сучасними даними відносяться всі органи, що приймають участь в утворенні клітин, які здійснюють захисні реакції організму (лімфоцити, плазмоцити). Розрізняють центральні органи імуногенезу: червоний кістковий мозок та загруднинна залоза і периферичні — скупчення лімфоїдної тканини, розташовані в стінках порожнистих органів травної і дихальної систем (мигдалики, групові лімфоїдні вузлики червоподібного відростка і клубової кишки, поодинокі лімфатичні вузлики), лімфатичні вузли, селезінка.
Кістковий мозок новонароджених представлений червоним кістковим мозком, що займає всі кістковомозкові порожнини. Жирові клітини у червоному кістковому мозку вперше з’являються після народження (1-6 місяців). Після 4-5 років червоний кістковий мозок у діафізах трубчастих кісток поступово заміщується жовтим кістковим мозком (у дорослих червоний кістковий мозок зберігається тільки в епіфізах трубчастих кісток і 50% об’єму кісткового мозку у плоских кістках скелету).
Загруднинна залоза (тимус) у новонароджених добре виражена. Вага — 13 r, у 10-15 років — 31-37 г. Права частка мас довжину 5,2-7,4 см, ліва — 5-5,5 см. Ширина правої частки 1,7-2,3 см, лівої — від 1,5 до 3,2 см. Верхня межа розташовується на 1-2,5 см вище рукоятки груднини. Права частка лежить дещо вище лівої. Нижня межа залози справа розташовується нижче, ніж зліва. Нижній полюс правої частки знаходиться між нижнім краєм 4-го і верхнім краєм 5 –го ребрового хряща, лівої — між нижнім і верхнім краями 3-го і 4 — го хрящів. Зовнішні межі загруднинної залози виходять за межі тіла і рукоятки груднини справа на 0,5-2 см, зліва – на 1 – 1,5 см.
Кірковий шар тимуса переважає над мозковим. Велика кількість тимусових кілець свідчить про зрілість органу до моменту народження.
Максимальних розмірів тимус досягає до періоду статевого дозрівання. До 15 років права частка залози має довжину 8,6-15,2 см, ліва — 7,4-7,6 см. Після 16 років маса загруднинної залози поступово зменшується. Розміри кіркової і мозкової речовини до 10 років приблизно рівні, в подальшому поступово переважаючою стає мозкова речовина тимуса. Окремі жирові клітини виявляються в загруднинній залозі у дітей 2-3 років (у дорослих жирова і сполучна тканини заміщують біля 40% паренхіми органу у вигляді окремих відростків).
Рекомендована література
Основна
1. Привес М.Т. и соавт. «Анатомия человека». С.П. Изд-во «Гиппократ»,1998 г.
2. Сапин М.Р. «Анатомия человека». — М. Медицина. — 1985.
3. Синельников Р.Д., Синельников Я.Д. «Атлас анатомии человека». Т.3. – 1991.
Додаткова
1. Матещук-Вацеба Л.Р. «Нормальна анатомія», навчально-методичний посібник. Львів «Поклик сумління». — 1997.
Матеріали для самоконтролю
1. Класифікація кровотворної та імунної системи
2. Закономірності будови, топографії та розвитку органів імунної системи.
3. Вклад Л.Пастера, Е.Дженнера, Р.Коха, І.Мєчнікова в розвиток імунології
4. Питання про фагоцитоз
5. Що таке імунітет: вроджений, набутий
6. Які є методи підвищення імунітету?
7. Що таке гуморальний, клітковий імунітет?
8. Які Ви знаєте імунні системи? (Т, В)
9. Назвіть головний орган імунної системи
10. Що таке СНІД?
11. Які клітини крові приймають участь в імунних процесах?
12. Які Ви знаєте способи захисту від Сніду (побутові та професійні?
13. Де утворюються клітини крові?
14. Будова, топографія лімфоепітеліального кільця
15. Будова, функція лімфатичного вузла
16. Будова, топографія, функція селезінки
17. Топографія лімфатичних вузликів тонкої кишки
18. Будова, топографія та функція червоного кісткового мозку
19. Будова, топографія та функція тимусу
Ситуаційні задачі.
1. У дитини 7 років відсутнє носове дихання. Рот постійне відкритий, підвищена салівація, формується прогенія. Який мигдалик уражений?
А. Глотковий.*
В. Трубний.
С. Язиковий.
Піднебінний,
Е. Лімфоепітеліальне кільце.
2. Під час операції по видаленню піднебінних мигдалнків відкрилась масивна кровотеча. А). Яка артерія була ушкоджена?
А.. a. tonsillaris
В. a. facialis*
С.. a. lingvalis
D а. sublingvalis
Е. a. pharingeae
studopedia.net
Центральні і периферійні органи імунної системи.
До центральних органів імунної системи належать тимус, кістковий мозок, сумка Фабриція (у птахів), в яких стовбурові гемопоетичні клітини диференціюються до лімфоцитів (етап антигенного диференціювання). Центральні органи імунної системи містяться в добре захищених від зовнішнього впливу місцях. Так, кістковий мозок знаходиться в кістковомозковій порожнині, а тимус – в грудній порожнині позаду широкої і міцної грудини. В центральних органах імунної системи лімфоїдна тканина перебуває у своєрідному мікрооточенні. В кістковому мозку таким середовищем є мієлоїдна тканина, а в тимусі – епітеліальна тканина, яка розвивається із ембріональної епітеліальної закладки зябрових кишень.
Кістковий мозок – орган, що містить мультипотентні гемопоетичністовбурові клітини (СК), які здатні забезпечувати організм всіма типами клітин крові – кровотворні СК (джерело утворення імунокомпетентних клітин). Крім того в кістковому мозку знаходяться клітини лімфоїдного ряду на початкових стадіях свого розвитку, оточені складною ретикулярною системою епітеліальних клітин, які складають специфічне мікрооточення дозріваючим імуноцитам. Саме тут розпочинають своє дозрівання як Т-, так і В-лімфоцити. В подальшому Т-лімфоцити залишають червоний кістковий мозок і мігрують до тимусу, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації цих клітин. Антигеннезалежна диференціація В-лімфоцитів повністю відбувається в червоному кістковому мозку.
Тимус – центральний орган імунної системи, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації Т-лімфоцитів. Тимус здійснює синтез низки гормоноподібних речовин пептидної природи, необхідних для дозрівання і диференціювання Т-лімфоцитів: тимопоетин, тимозин, гуморальні та сироваткові тимічні фактори, тимулін. В організмі людини тимус дозріває до періоду статевої зрілості, досягаючи в цей час максимальної активності. Після цього відбувається його вікова інволюція.
Морфологічно в тимусі медулярну і кіркову зони. З червоного кісткового мозку незрілі Т-лімфоцити прибувають до кіркового шару тимусу, а по мірі дозрівання переміщуються до мозкового. З мозкового шару зрілі Т-клітини залишають тимус й надходять до лімфатичних вузлів різної локалізації. Належні умови для антигеннезалежної диференціації лімфоцитів забезпечуються функціонуванням так званого гематотимічного бар’єру. Слід відзначити, що більшість Т-лімфоцитів, що надійшли до тимусу, гинуть шляхом апоптозу. Виживають тільки ті клітини, рецептори яких мають середній ступінь спорідненості до власних антигенів. Аутореактивні Т-лімфоцити, що надто активно реагують при взаємодії з власними антигенами, і функціонально неповноцінні Т-клітини, нездатні розпізнавати аутоантигени, неминуче гинуть.
Специфічне мікрооточення для дозріваючих тимоцитів складають тимічні епітеліальні та дендритні клітини. Саме вони експресують аутоантигени для відбору функціонально повноцінних, проте безпечних щодо ініціації аутоімунних реакцій Т-лімфоцитів.
Сумка Фабриція – імунологічний орган у птахів, де утворюються і дозрівають В-лімфоцити. У людей поки що такий орган офіційно не встановлено.
Оскільки в центральних органах імунної системи здійснюється антигеннезалежна диференціація (без контакту зі специфічним антигеном), в них формуються хоча і повноцінні з функціонального боку, але абсолютно «недосвічені» клітини (так звані «наївні» лімфоцити). Компетентність вони набувають на стадії антигензалежної диференціації, яка відбувається в периферійних органах імунної сиcтеми.
До складу периферійних органів належать: лімфатичні вузли, пейєрові бляшки, селезінка, кров, апендикс, мигдалики.
Лімфатичні вузли поширені по всьому організму і сполучаються між собою та іншими лімфоїдними органами за допомогою лімфатичних судин. Завдяки існуванню лімфатичних вузлів увесь організм поділяється на своє рідні зони, за кожну з яких відповідальна певна група лімфовузлів. Відомо, що міжклітинна рідина перебуває в стані постійного оновлення. Утворюючись шляхом фільтрації з плазми крові, вона відтікає з тканини по лімфатичним судинам, які сходяться в колекторах – лімфатичних вузлах. Така організація обміну тканинної рідини дозволяє імунокомпетентним клітинам лімфовузлів безперервно контролювати антигенний склад міжклітинної речовини своєї зони.
Лімфатичні вузли здійснюють затримання й елімінацію антигенів із тканинної рідини та лімфи від периферії до грудної протоки. Людини має 500 – 1000 лімфовузлів розміром від 2 до 8 мм. Лімфовузол складається з трьох шарів: зовнішнього – кіркового; внутрішнього – мозкового і розташованого між ними – паракортикального шару.
Кірковий шар – це в основному В-зона. В кірковому шарі містяться декілька фолікулів – так званих В-залежних зон, в яких перебігають процеси проліферації і диференціації В-лімфоцитів. Первинні фолікули кіркового шару містять В-лімфоцити у стані спокою. Вторинні фолікули утворюються за умов активації В-лімфоцитів антигеном, що потрапив у лімфовузол із первинного фолікула. Вторинні фолікули є місцем утворення В-клітин пам’яті та клітин антитілопродуцентів. В міжфолікулярному просторі містяться як В- так і Т-лімфоцити, макрофаги. Паракортикальний шар – це Т-залежна зона. В цій зоні інтердигітальні дентритні клітини експресують значну кількість молекул МНС класу ІІ і здійснюють презентацію тимусзалежних антигенів Т-лімфоцитам. Мозкова зона містить Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини та макрофаги.
У лімфатичних вузлах відбувається розвиток як клітинної так і гуморальної імунної відповіді. Вони відіграють важливу роль у реакціях гіперчутливості сповільненого типу та реакціях трансплантаційного імунітету.
Селезінка – периферійний орган імунної сиcтеми, що поєднує функцію імуногенезу з функцією елімінації старих формених елементів крові. За образним порівнянням Р.М. Хаїтова, селезінка є своєрідною «митницею» організму, яка здійснює контроль антигенного складу об’єктів, що надійшли на слизові оболонки або до системного кровообігу.
Селезінка складається з білої та червоної пульпи. Зовнішньо селезінка вкрита сполучною тканинною капсулою, від якої відходять сполучнотканні тяжі (трабекули), які пронизані капілярними судинами. В червоній пульпі містяться макрофаги, які здійснюють фагоцитоз відпрацьованих формених елементів крові, а також різних патогенів, що перебувають у плазмі крові. Біла пульпа являє собою лімфоїдні фолікули, в яких в основному знаходяться малі лімфоцити тимусного і кістковомозкового походження. При цьому Т- і В-лімфоцити локалізуються в певних зонах лімфоїдних фолікулів. Т-лімфоцити локалізуються в периартеріальних зонах, а В-лімфоцити знаходяться в перифолікулярних зонах. Між лімфоїдними фолікулами та червоною пульпою знаходиться маргінальна зона, в якій знайдено Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини, ретикулоцити. Строма селезінки складається із таких типів ретикулярних клітин: незрілі стовбурові клітини, дендритні клітини, фагоцити. Морфологічно лімфоїдні клітини селезінки диференціюються на малі, середні, великі лімфоцити, лімфобласти, плазмобласти, плазматичні клітини. В селезінці немає лімфатичних судин, клітинний обмін між лімфоїдною тканиною та кров’ю відбувається через трабекули і ретикулярну тканину. Лімфоїдна тканина селезінки приймає участь в імунних реакціях гуморального типу. При внутрішньовенному введені антигенів продукція антитіл головним чином відбувається в селезінці.
У складі слизових оболонок містяться скупчення лімфоїдних елементів (апендикс, пеєрові бляшки тощо), які складають морфологічний субстрат так званої лімфоїдної тканини, асоційованої зі слизовими, яка функціонує до певної міри автономно від системного імунітету. Пейєрові бляшки – це скупчення лімфатичних фолікулів в підслизовому шарі стінки тонкого кишківника. Вони являють собою скупчення окремих зародкових центрів, що оточені компактними скупченнями лімфоцитів, які подібні лімфоцитам коркового шару сумки Фабриція. Лімфатичні судини виходять із ворсин кишківника і лімфа, що відтікає від кишківника потрапляє в систему грудного протоку. До цих пір немає однозначної відповіді про статус пейєрових бляшок – чи це центральний орган імунної системи, чи периферійний.
Приготування мазка крові для дослідження лейкоцитарної формули. Для встановлення лейкоцитарної формули крові людини або лабораторних тварин необхідно правильно приготувати мазки крові, які отримують наступним чином.
На один кінець добре вимитого і знежиреного предметного скельця без подряпин наносять краплю досліджуваної крові величиною з «просяне зерно» Потім роблять мазок за допомогою допоміжного предметного скельця. При цьому допоміжне скельце прикладають до основного скельця під кутом 450 . Дають краплі крові розтектися по краю шліфа і швидко просувають його до протилежного кінця скельця. Не слід сильно натискати на скло, так як при цьому можуть зруйнуватися формені елементи досліджуваної крові. Мазки крові мають бути рівномірними, тонкими, жовтуватого кольору, закінчуватися «віничком». Густо-рожеві і червоні мазки непридатні для підрахунку, так як вони защільні для диференціації формених елементів.
Мазок швидко підсушують на повітрі до зникнення вологого блиску. Прискорити висихання мазка можна помахавши ним у повітрі чи потримавши під лампою, так як при повільному тривалому підсушуванні може змінитися морфологія клітин.
Фіксовані препарати. У фіксованих препаратах пригнічені життєві процеси, але повністю збережена тонка структура клітини. Фіксатор спричиняє коагуляцію білка, прикріплює препарат крові до скла. Тобто, завдяки фіксації ущільнюється протоплазма формених елементів крові, проводиться їх консервація і підвищується стійкість до води, яка міститься в барвниках. Вода барвників без попередньої фіксації мазка призведе до гемолізу еритроцитів та зміні будови лейкоцитів.
Для препаратів крові використовують хімічну фіксацію 960 етиловим спиртом, рідиною Нікіфорова, яка складається з рівних частин етилового спирту і ефіру (в мікробіології також використовують термічну фіксацію). При хімічній фіксації на мазок крові наносять фіксатор не менше ніж на 30 хв (метиловий спирт на 5 хв). Після того, як фіксуюча рідина випарується, мазок фарбують.
Фарбування та барвники. Для фарбування препаратів крові здебільшого використовують анілінові барвники, які за хімічними властивостями є лужними і кислими. Лужні барвники міцніше зв’язуються з ядерними (кислими) компонентами клітини, тому що ядра містять в значній кількості нуклеїнову кислоту. Кислі добре фарбують цитоплазматичні (основні) компоненти клітини. Слід зазначити, що цитоплазма одних клітин має лужну реакцію за рахунок оксифільних елементів та має спорідненість до кислих барвників, цитоплазма інших – має кислу за рахунок базофільних та нейтрофільних субстанцій, тому поглинає і кислі и лужні барвники.
Таким чином, оскільки різні складові клітин крові (протоплазма, ядро, включення) мають різну спорідненість до лужних та кислих барвників, використання суміші барвників дозволяє виявити кожну складову клітини окремо. Тобто, мазки крові фарбують диференційним способом, який заснований на індивідуальному відношенні біологічних структур клітини до різних барвників. В патологічних випадках характер спорідненості складових частин кров’яних клітин до тієї або іншої фарби змінюється. Це призводить до зміни їх нормальної здатності забарвлюватись, що має велике діагностичне значення
Існує багато способів фарбування мазка крові. Частіше за все використовується барвник Романовського – Гімзе (промислового виробництва) що містить азур 3г (основний барвник синього кольору), водорозчинний еозин 0,8г (кислий барвник жовтого кольору), метиловий спирт 250 мл та гліцерин 250 мл. Робочий розчин готують з розрахунку 2 краплі готового промислового барвника на 1 мл дистильованої води. Барвник наливають на мазок товстим шаром. Тривалість фарбування 30 – 35 хв. При такому способі фарбування вдається добре диференціювати ядро.
Фарбу наносять на предметне скло з мазком крові піпеткою. При нанесенні розчину фарби на поверхню предметного скла іноді осідають дрібні зернинки фарби, які заважають роздивлятись препарат під мікроскопом. Щоб провести коректне фарбування, роблять наступне: розведену фарбу наливають на дно чашки Петрі шаром товщиною 1,5 – 2 мм, потім кладуть на дно чашки паралельно один відносно одного два сірники чи брусочки і на них, як на опору, кладуть предметне скло мазком крові донизу таким чином, щоб мазок був занурений в фарбу знизу. При цьому зернинки в разі випадання з розчину осідають на дно чашки Петрі, а не на мазок.
Час фарбування залежить від властивостей фарби (зазвичай 20 – 30 хв). Залишок фарби змивається струменем дистильованої води і мазок висушується обережним прикладанням фільтрувального паперу.
Для мікроскопічного дослідження користуються імерсійним об’єктивом ×90 мікроскопа, причому масло наноситься безпосередньо на мазок.
Робота з імерсійним об’єктивом. Безпосередньо на мазок крові нанести краплину імерсійного масла. Повернути револьвер мікроскопа об’єктивом зі збільшенням ×90. Конденсор підняти до упору. Діафрагму конденсора відкрити повністю. Опустити тубус до занурення об’єктиву мікроскопу в імерсійне масло таким чином, щоб об’єктив майже торкнувся до предметного скла. Дивлячись в окуляр піднімати тубус вгору, поки не зявиться зображення препарату.
Після мікроскопіювання тубус підняти, об’єктив протерти фільтрувальним папером, потім спиртом. Перевести об’єктив збільшенням ×8.
Підрахунок лейкоцитарної формули.
Підрахунок клітин крові проводять по усій поверхні мазка, пересуваючи предметне скло зигзагоподібно, по так званому меандру.
Рахують всі клітини, що підряд зустрічаються в полі зору (всього 100 – 200 клітин), розподіляючи їх в окремі популяції з врахуванням величини клітин, форми і забарвлення ядра і цитоплазми.
Для підрахунку лейкоцитарної формули потрібно записати в стовпчик назви видів лейкоцитів (нейтрофіли, базофіли, еозинофіли, моноцити, лімфоцити). Розглядаючи мазок крові під мікроскопом, знаходять лейкоцити, розглядають морфологію та ставлять риску біля відповідної назви виду лейкоциту. Визначають абсолютну і відносну кількість кожного виду лейкоцитів.
studfiles.net
Центральні і периферійні органи імунної системи.
До центральних органів імунної системи належать тимус, кістковий мозок, сумка Фабриція (у птахів), в яких стовбурові гемопоетичні клітини диференціюються до лімфоцитів (етап антигенного диференціювання). Центральні органи імунної системи містяться в добре захищених від зовнішнього впливу місцях. Так, кістковий мозок знаходиться в кістковомозковій порожнині, а тимус – в грудній порожнині позаду широкої і міцної грудини. В центральних органах імунної системи лімфоїдна тканина перебуває у своєрідному мікрооточенні. В кістковому мозку таким середовищем є мієлоїдна тканина, а в тимусі – епітеліальна тканина, яка розвивається із ембріональної епітеліальної закладки зябрових кишень.
Кістковий мозок – орган, що містить мультипотентні гемопоетичністовбурові клітини (СК), які здатні забезпечувати організм всіма типами клітин крові – кровотворні СК (джерело утворення імунокомпетентних клітин). Крім того в кістковому мозку знаходяться клітини лімфоїдного ряду на початкових стадіях свого розвитку, оточені складною ретикулярною системою епітеліальних клітин, які складають специфічне мікрооточення дозріваючим імуноцитам. Саме тут розпочинають своє дозрівання як Т-, так і В-лімфоцити. В подальшому Т-лімфоцити залишають червоний кістковий мозок і мігрують до тимусу, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації цих клітин. Антигеннезалежна диференціація В-лімфоцитів повністю відбувається в червоному кістковому мозку.
Тимус – центральний орган імунної системи, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації Т-лімфоцитів. Тимус здійснює синтез низки гормоноподібних речовин пептидної природи, необхідних для дозрівання і диференціювання Т-лімфоцитів: тимопоетин, тимозин, гуморальні та сироваткові тимічні фактори, тимулін. В організмі людини тимус дозріває до періоду статевої зрілості, досягаючи в цей час максимальної активності. Після цього відбувається його вікова інволюція.
Морфологічно в тимусі медулярну і кіркову зони. З червоного кісткового мозку незрілі Т-лімфоцити прибувають до кіркового шару тимусу, а по мірі дозрівання переміщуються до мозкового. З мозкового шару зрілі Т-клітини залишають тимус й надходять до лімфатичних вузлів різної локалізації. Належні умови для антигеннезалежної диференціації лімфоцитів забезпечуються функціонуванням так званого гематотимічного бар’єру. Слід відзначити, що більшість Т-лімфоцитів, що надійшли до тимусу, гинуть шляхом апоптозу. Виживають тільки ті клітини, рецептори яких мають середній ступінь спорідненості до власних антигенів. Аутореактивні Т-лімфоцити, що надто активно реагують при взаємодії з власними антигенами, і функціонально неповноцінні Т-клітини, нездатні розпізнавати аутоантигени, неминуче гинуть.
Специфічне мікрооточення для дозріваючих тимоцитів складають тимічні епітеліальні та дендритні клітини. Саме вони експресують аутоантигени для відбору функціонально повноцінних, проте безпечних щодо ініціації аутоімунних реакцій Т-лімфоцитів.
Сумка Фабриція – імунологічний орган у птахів, де утворюються і дозрівають В-лімфоцити. У людей поки що такий орган офіційно не встановлено.
Оскільки в центральних органах імунної системи здійснюється антигеннезалежна диференціація (без контакту зі специфічним антигеном), в них формуються хоча і повноцінні з функціонального боку, але абсолютно «недосвічені» клітини (так звані «наївні» лімфоцити). Компетентність вони набувають на стадії антигензалежної диференціації, яка відбувається в периферійних органах імунної сиcтеми.
До складу периферійних органів належать: лімфатичні вузли, пейєрові бляшки, селезінка, кров, апендикс, мигдалики.
Лімфатичні вузли поширені по всьому організму і сполучаються між собою та іншими лімфоїдними органами за допомогою лімфатичних судин. Завдяки існуванню лімфатичних вузлів увесь організм поділяється на своє рідні зони, за кожну з яких відповідальна певна група лімфовузлів. Відомо, що міжклітинна рідина перебуває в стані постійного оновлення. Утворюючись шляхом фільтрації з плазми крові, вона відтікає з тканини по лімфатичним судинам, які сходяться в колекторах – лімфатичних вузлах. Така організація обміну тканинної рідини дозволяє імунокомпетентним клітинам лімфовузлів безперервно контролювати антигенний склад міжклітинної речовини своєї зони.
Лімфатичні вузли здійснюють затримання й елімінацію антигенів із тканинної рідини та лімфи від периферії до грудної протоки. Людини має 500 – 1000 лімфовузлів розміром від 2 до 8 мм. Лімфовузол складається з трьох шарів: зовнішнього – кіркового; внутрішнього – мозкового і розташованого між ними – паракортикального шару.
Кірковий шар – це в основному В-зона. В кірковому шарі містяться декілька фолікулів – так званих В-залежних зон, в яких перебігають процеси проліферації і диференціації В-лімфоцитів. Первинні фолікули кіркового шару містять В-лімфоцити у стані спокою. Вторинні фолікули утворюються за умов активації В-лімфоцитів антигеном, що потрапив у лімфовузол із первинного фолікула. Вторинні фолікули є місцем утворення В-клітин пам’яті та клітин антитілопродуцентів. В міжфолікулярному просторі містяться як В- так і Т-лімфоцити, макрофаги. Паракортикальний шар – це Т-залежна зона. В цій зоні інтердигітальні дентритні клітини експресують значну кількість молекул МНС класу ІІ і здійснюють презентацію тимусзалежних антигенів Т-лімфоцитам. Мозкова зона містить Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини та макрофаги.
У лімфатичних вузлах відбувається розвиток як клітинної так і гуморальної імунної відповіді. Вони відіграють важливу роль у реакціях гіперчутливості сповільненого типу та реакціях трансплантаційного імунітету.
Селезінка – периферійний орган імунної сиcтеми, що поєднує функцію імуногенезу з функцією елімінації старих формених елементів крові. За образним порівнянням Р.М. Хаїтова, селезінка є своєрідною «митницею» організму, яка здійснює контроль антигенного складу об’єктів, що надійшли на слизові оболонки або до системного кровообігу.
Селезінка складається з білої та червоної пульпи. Зовнішньо селезінка вкрита сполучною тканинною капсулою, від якої відходять сполучнотканні тяжі (трабекули), які пронизані капілярними судинами. В червоній пульпі містяться макрофаги, які здійснюють фагоцитоз відпрацьованих формених елементів крові, а також різних патогенів, що перебувають у плазмі крові. Біла пульпа являє собою лімфоїдні фолікули, в яких в основному знаходяться малі лімфоцити тимусного і кістковомозкового походження. При цьому Т- і В-лімфоцити локалізуються в певних зонах лімфоїдних фолікулів. Т-лімфоцити локалізуються в периартеріальних зонах, а В-лімфоцити знаходяться в перифолікулярних зонах. Між лімфоїдними фолікулами та червоною пульпою знаходиться маргінальна зона, в якій знайдено Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини, ретикулоцити. Строма селезінки складається із таких типів ретикулярних клітин: незрілі стовбурові клітини, дендритні клітини, фагоцити. Морфологічно лімфоїдні клітини селезінки диференціюються на малі, середні, великі лімфоцити, лімфобласти, плазмобласти, плазматичні клітини. В селезінці немає лімфатичних судин, клітинний обмін між лімфоїдною тканиною та кров’ю відбувається через трабекули і ретикулярну тканину. Лімфоїдна тканина селезінки приймає участь в імунних реакціях гуморального типу. При внутрішньовенному введені антигенів продукція антитіл головним чином відбувається в селезінці.
У складі слизових оболонок містяться скупчення лімфоїдних елементів (апендикс, пеєрові бляшки тощо), які складають морфологічний субстрат так званої лімфоїдної тканини, асоційованої зі слизовими, яка функціонує до певної міри автономно від системного імунітету. Пейєрові бляшки – це скупчення лімфатичних фолікулів в підслизовому шарі стінки тонкого кишківника. Вони являють собою скупчення окремих зародкових центрів, що оточені компактними скупченнями лімфоцитів, які подібні лімфоцитам коркового шару сумки Фабриція. Лімфатичні судини виходять із ворсин кишківника і лімфа, що відтікає від кишківника потрапляє в систему грудного протоку. До цих пір немає однозначної відповіді про статус пейєрових бляшок – чи це центральний орган імунної системи, чи периферійний.
Приготування мазка крові для дослідження лейкоцитарної формули. Для встановлення лейкоцитарної формули крові людини або лабораторних тварин необхідно правильно приготувати мазки крові, які отримують наступним чином.
На один кінець добре вимитого і знежиреного предметного скельця без подряпин наносять краплю досліджуваної крові величиною з «просяне зерно» Потім роблять мазок за допомогою допоміжного предметного скельця. При цьому допоміжне скельце прикладають до основного скельця під кутом 450 . Дають краплі крові розтектися по краю шліфа і швидко просувають його до протилежного кінця скельця. Не слід сильно натискати на скло, так як при цьому можуть зруйнуватися формені елементи досліджуваної крові. Мазки крові мають бути рівномірними, тонкими, жовтуватого кольору, закінчуватися «віничком». Густо-рожеві і червоні мазки непридатні для підрахунку, так як вони защільні для диференціації формених елементів.
Мазок швидко підсушують на повітрі до зникнення вологого блиску. Прискорити висихання мазка можна помахавши ним у повітрі чи потримавши під лампою, так як при повільному тривалому підсушуванні може змінитися морфологія клітин.
Фіксовані препарати. У фіксованих препаратах пригнічені життєві процеси, але повністю збережена тонка структура клітини. Фіксатор спричиняє коагуляцію білка, прикріплює препарат крові до скла. Тобто, завдяки фіксації ущільнюється протоплазма формених елементів крові, проводиться їх консервація і підвищується стійкість до води, яка міститься в барвниках. Вода барвників без попередньої фіксації мазка призведе до гемолізу еритроцитів та зміні будови лейкоцитів.
Для препаратів крові використовують хімічну фіксацію 960 етиловим спиртом, рідиною Нікіфорова, яка складається з рівних частин етилового спирту і ефіру (в мікробіології також використовують термічну фіксацію). При хімічній фіксації на мазок крові наносять фіксатор не менше ніж на 30 хв (метиловий спирт на 5 хв). Після того, як фіксуюча рідина випарується, мазок фарбують.
Фарбування та барвники. Для фарбування препаратів крові здебільшого використовують анілінові барвники, які за хімічними властивостями є лужними і кислими. Лужні барвники міцніше зв’язуються з ядерними (кислими) компонентами клітини, тому що ядра містять в значній кількості нуклеїнову кислоту. Кислі добре фарбують цитоплазматичні (основні) компоненти клітини. Слід зазначити, що цитоплазма одних клітин має лужну реакцію за рахунок оксифільних елементів та має спорідненість до кислих барвників, цитоплазма інших – має кислу за рахунок базофільних та нейтрофільних субстанцій, тому поглинає і кислі и лужні барвники.
Таким чином, оскільки різні складові клітин крові (протоплазма, ядро, включення) мають різну спорідненість до лужних та кислих барвників, використання суміші барвників дозволяє виявити кожну складову клітини окремо. Тобто, мазки крові фарбують диференційним способом, який заснований на індивідуальному відношенні біологічних структур клітини до різних барвників. В патологічних випадках характер спорідненості складових частин кров’яних клітин до тієї або іншої фарби змінюється. Це призводить до зміни їх нормальної здатності забарвлюватись, що має велике діагностичне значення
Існує багато способів фарбування мазка крові. Частіше за все використовується барвник Романовського – Гімзе (промислового виробництва) що містить азур 3г (основний барвник синього кольору), водорозчинний еозин 0,8г (кислий барвник жовтого кольору), метиловий спирт 250 мл та гліцерин 250 мл. Робочий розчин готують з розрахунку 2 краплі готового промислового барвника на 1 мл дистильованої води. Барвник наливають на мазок товстим шаром. Тривалість фарбування 30 – 35 хв. При такому способі фарбування вдається добре диференціювати ядро.
Фарбу наносять на предметне скло з мазком крові піпеткою. При нанесенні розчину фарби на поверхню предметного скла іноді осідають дрібні зернинки фарби, які заважають роздивлятись препарат під мікроскопом. Щоб провести коректне фарбування, роблять наступне: розведену фарбу наливають на дно чашки Петрі шаром товщиною 1,5 – 2 мм, потім кладуть на дно чашки паралельно один відносно одного два сірники чи брусочки і на них, як на опору, кладуть предметне скло мазком крові донизу таким чином, щоб мазок був занурений в фарбу знизу. При цьому зернинки в разі випадання з розчину осідають на дно чашки Петрі, а не на мазок.
Час фарбування залежить від властивостей фарби (зазвичай 20 – 30 хв). Залишок фарби змивається струменем дистильованої води і мазок висушується обережним прикладанням фільтрувального паперу.
Для мікроскопічного дослідження користуються імерсійним об’єктивом ×90 мікроскопа, причому масло наноситься безпосередньо на мазок.
Робота з імерсійним об’єктивом. Безпосередньо на мазок крові нанести краплину імерсійного масла. Повернути револьвер мікроскопа об’єктивом зі збільшенням ×90. Конденсор підняти до упору. Діафрагму конденсора відкрити повністю. Опустити тубус до занурення об’єктиву мікроскопу в імерсійне масло таким чином, щоб об’єктив майже торкнувся до предметного скла. Дивлячись в окуляр піднімати тубус вгору, поки не зявиться зображення препарату.
Після мікроскопіювання тубус підняти, об’єктив протерти фільтрувальним папером, потім спиртом. Перевести об’єктив збільшенням ×8.
Підрахунок лейкоцитарної формули.
Підрахунок клітин крові проводять по усій поверхні мазка, пересуваючи предметне скло зигзагоподібно, по так званому меандру.
Рахують всі клітини, що підряд зустрічаються в полі зору (всього 100 – 200 клітин), розподіляючи їх в окремі популяції з врахуванням величини клітин, форми і забарвлення ядра і цитоплазми.
Для підрахунку лейкоцитарної формули потрібно записати в стовпчик назви видів лейкоцитів (нейтрофіли, базофіли, еозинофіли, моноцити, лімфоцити). Розглядаючи мазок крові під мікроскопом, знаходять лейкоцити, розглядають морфологію та ставлять риску біля відповідної назви виду лейкоциту. Визначають абсолютну і відносну кількість кожного виду лейкоцитів.
studfiles.net
Імунна система імунна система людини та органи імунної системи —
Органи імунної системи людини
Що таке імунна система?
Імунна система — це сукупність органів, тканин і клітин, робота яких спрямована безпосередньо на захист організму від різних захворювань, і на винищення вже потрапили в організм чужорідних речовин.
Дана система є перешкодою на шляху інфекцій (бактеріальних, вірусних, грибкових). Коли ж у роботі імунної системи відбувається збій, то ймовірність розвитку інфекцій зростає, це також призводить до розвитку аутоімунних захворювань, в тому числі розсіяного склерозу .
Зміст статті:
Органи імунної системи людини
Органи, що входять в імунну систему людини: лімфатичні залози (вузли), мигдалики, вилочкова залоза (тимус), кістковий мозок, селезінка і лімфоїдні освіти кишки (Пейеровые бляшки). Головну роль відіграє складна система циркуляції, яка складається з лімфатичних проток з’єднують лімфатичні вузли.
Лімфатичний вузол – це утворення з м’яких тканин, має овальну форму і розміром 0,2 – 1,0 см, в якому міститься велика кількість лімфоцитів.
Мигдалини – це невеличкі скупчення лімфоїдної тканини, розташовані з двох сторін глотки. Селезінка – зовні дуже схожий на великий лімфатичний вузол. Функції селезінки різноманітні, це і фільтр для крові, сховище для клітин крові, продукції лімфоцитів. Саме в селезінці старі і неповноцінні клітини крові руйнуються. Розташовується селезінка в районі живота під лівим подреберьем близько шлунка.
Вилочкова залоза (тимус) — розташовується даний орган за грудиною. Лімфоїдні клітини в тимусе розмножуються і «вчаться». У дітей і людей молодого віку тимус активний, чим людина старше, тим тимус стає менш активний і зменшується в розмірі.
Кістковий мозок – це м’яка губчаста тканина, розташована всередині трубчастих і плоских кісток. Головне завдання кісткового мозку це продукція клітин крові: лейкоцитів, еритроцитів, тромбоцитів.
Пейєрові бляшки – Це скупчення лімфоїдної тканини в стінці кишечника. Головну роль відіграє система циркуляції, складається з лімфатичних проток, що з’єднують лімфатичні вузли, і транспортують лімфатичну рідину.
Лімфатична рідина (лімфа) – це рідина без кольору, що тече по лімфатичних судинах, в ній міститься багато лімфоцитів – білих кров’яних тілець, які беруть участь у захисті організму від хвороб.
Лімфоцити – це образно кажучи «солдати» імунної системи, саме вони відповідають за знищення чужорідних організмів або хворих клітин (інфікованих, пухлинних тощо). Найважливіші види лімфоцитів (В-лімфоцити і Т-лімфоцити) вони працюють разом з іншими імунними клітинами і не дозволяють проникнути в організм чужорідних субстанцій (інфекцій, чужорідних білків і т. д.). На першому етапі організм «вчить» Т — лімфоцити відрізняти сторонні білки від нормальних (своїх) білків організму. Цей процес навчання проводиться в вилочковій залозі (тимусе) в дитячому віці, так як в цьому віці тимус найбільш активний. Далі людина досягає підліткового віку, і тимус зменшується у розмірі і втрачає свою активність.
Цікавий факт, що при багатьох аутоімунних захворюваннях, і при розсіяному склерозі так само, імунна система не дізнається здорові клітини і тканини організму, а ставиться до них як до чужорідних, починає атакувати їх і руйнувати.
Роль імунної системи людини
Імунна система з’явилася разом з многоклеточными організмами і розвивалася, як помічник їх виживанню. Вона з’єднує органи і тканини, які гарантують захист організму від генетично чужорідних клітин і речовин, які надходять з навколишнього середовища. З організації та механізмів функціонування вона подібна до нервової системи.
Обидві системи представлені центральними і периферичними органами, здатними реагувати на різні сигнали, має велику кількість рецепторних структур, специфічну пам’ять.
До центральних органів імунної системи відносять червоний кістковий мозок, до периферичних — лімфатичні вузли, селезінку, мигдалики, апендикс.
Центральне місце серед клітин імунної системи займають лейкоцити. З їх допомогою імунна система здатна забезпечити різні форми імунної відповіді при контакті з чужорідними тілами: утворення специфічних антитіл крові, утворення різних видів лейкоцитів.
Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та ще кілька слів натисніть Ctrl + Enter
Історія дослідження
Саме поняття імунітет в сучасну науку внесли російський вчений В.В. Мечников і німецька — П. Ерліх, які вивчали захисні реакції організму в боротьбі проти різних захворювань, насамперед інфекційних. Їх спільні роботи в цій області навіть були відзначені в 1908 році Нобелівською премією. Великий внесок у науку-імунологію внесли також праці французького вченого Луї Пастера, який розробив методику вакцинації проти ряду небезпечних інфекцій.
Слово «імунітет» походить від латинського immunis, яке означає «вільний від чого-небудь». Спочатку вважалося, що імунітет захищає організм від інфекційних захворювань. Однак дослідження англійського вченого П. Медавара в середині двадцятого століття довели, що імунітет забезпечує захист взагалі від будь-якого стороннього і шкідливого втручання в організм людини.
В даний час під імунітетом розуміють, по-перше, стійкість організму до інфекцій, а, по-друге, відповідні реакції організму, спрямовані на знищення і видалення з нього всього того, що йому чуже і несе загрозу. Зрозуміло, що не будь у людей імунітету, вони просто не змогли б існувати, а його наявність дозволяє успішно боротися із захворюваннями і доживати до старості.
Робота імунної системи
Імунна система сформувалася за довгі роки еволюції людини і діє, як добре налагоджений механізм, і допомагає боротися з хворобами та шкідливим впливом навколишнього середовища. В її завдання входить розпізнавати, руйнувати і виводити з організму як проникають ззовні чужорідні агенти, так і утворюються в самому організмі продукти розпаду (при інфекційно-запальних процесах), а також патологічно змінені клітини.
Імунна система здатна розпізнати безліч «чужинців». Серед них віруси, бактерії, отруйні речовини рослинного або тваринного походження, найпростіші, гриби, алергени. До них вона відносить і перетворилися в ракові і тому стали «ворогами» клітини власного організму. Головна її мета — забезпечити захист від усіх цих «чужинців» і зберегти цілісність внутрішнього середовища організму, його біологічну індивідуальність.
Як відбувається розпізнавання «ворогів»? Цей процес йде на генному рівні. Справа в тому, що кожна клітина несе свою, притаманну тільки цій людині генетичну інформацію (можна назвати її міткою). Її -то імунна система і аналізує, коли виявляє проникнення в організм або зміни в ньому. Якщо інформація збігається (мітка в наявності), значить — свій, якщо не збігається (мітка відсутня) — чужий.
В імунології чужорідні агенти прийнято називати антигенами. Коли імунна система виявляє їх, відразу включаються захисні механізми, і проти «чужинця» починається боротьба. Причому для знищення кожного конкретного антигену організм виробляє специфічні клітини, їх називають антитіла. Вони підходять до антигенів, як ключ до замка. Антитіла зв’язуються з антигеном і ліквідують його — так організм бореться з хворобою.
Алергічні реакції
Однією з імунних реакцій є алергія — стан підвищення реагування організму на алергени. Алергени — це речовини або предмети, які сприяють появі алергічної реакції в організмі. Їх ділять на внутрішні і зовнішні.
До зовнішніх алергенів відносять деякі харчові продукти (яйця, шоколад, цитрусові), різні хімічні речовини (парфуми, дезодоранти), ліки.
Внутрішні алергени – власні тканини організму, зазвичай зі зміненими властивостями. Наприклад, при опіках організм сприймає мертві тканини, як чужорідні і створює для них антитіла. Такі ж реакції можуть відбутися при укусах бджіл, джмелів, інших комах. Алергічні реакції розвиваються бурхливо або послідовно. Коли алерген діє на організм вперше, то виробляються і накопичуються антитіла з підвищеною чутливістю до нього. При повторному попаданні цього алергену в організм виходить алергічна реакція, наприклад з’являється висипання на шкірі, різні пухлини.
Автор статті: доктор медичних наук, лікар-терапевт Мочалов Павло Олександрович
Короткий опис статті: імунітет
Джерело: Імунна система – імунна система людини та органи імунної системи
Post Views: 1 145
antyseptyky.com